Участь громадськості у доборі суддів: довірте тим, кому довіряють
09.04.2019
Революція гідності та наступні події продемонстрували наявність істотного запиту українського суспільства на значне підвищення моральних та етичних засад роботи суддів та процедур щодо відбору кандидатів на посаду судді. Конкурс до Верховного Суду та перебіг кваліфікаційного оцінювання суддів показали, що представники наявного суддівського корпусу цей запит задовольнити не можуть. Більше того, стало очевидним, що «стара формація» суддів чинить істотний опір будь-яким заходам, спрямованим на підвищення стандарту доброчесності та професійної етики серед суддівської спільноти.
Д.ю.н., голова правління Фундації DEJURE,
координатор Громадської ради доброчесності

Сьогодні ключовими у формуванні суддівського корпусу є два органи, що складаються переважно з суддів: Вища кваліфікаційна комісія суддів України (ВККС) та Вища рада правосуддя (ВРП). З метою підвищення довіри до судової системи та суддів уперше в історії України до участі в процесі відбору та кваліфікаційного оцінювання також була залучена громадськість. Її участь була формалізована у вигляді положень Закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2016 року, що передбачили створення Громадської ради доброчесності (ГРД).

Відповідно до п. 6 ст. 87 Закону «Про судоустрій і статус суддів» ГРД:

  1. збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

  2. надає ВККС інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді);

  3. надає, за наявності відповідних підстав, ВККС висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє;

  4. делегує уповноваженого представника для участі у засіданні ВККС щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді).

Це дало можливість «зазирнути за лаштунки» процесів відбору до новостворених судів і кваліфікаційного оцінювання через незалежну оцінку суддів, які проходять конкурси й оцінювання, і безпосередню участь ГРД у співбесідах.

Проте переважна більшість висновків ГРД була проігнорована ВККС, незважаючи на очевидні факти недоброчесності, викладені у них. 30 зі 120 переможців «першої хвилі» конкурсу до Верховного Суду мали негативний висновок ГРД, та 16 з 78 — у «другій хвилі». Рекомендації громадянського суспільства щодо вирішення проблем були проігноровані.

Більше того, 26 березня 2018 року ГРД заявила про припинення власної участі у процесі кваліфікаційного оцінювання. Серед причин виходу з процесу ГРД назвала наступні:

  • Непрозорість процедур ВККС під час відбору та оцінювання суддів.

  • Нереалістичні графіки проведення оцінювання.

  • Сумніви в доброчесності персонального складу ВККС.

  • Можливість неврахування негативного висновку ГРД щодо недоброчесності судді просто на підставі того, що негативна інформацію про нього не підтверджена рішенням компетентного органу державної влади.

Протягом всього процесу участі ГРД у відборі та оцінюванні суддів характерним був дисбаланс сил у відносинах ВККС та ГРД. Так, ГРД завжди виглядало об'єктом процесу, адже не мало жодного впливу на порядок і графіки проведення кваліфікаційного оцінювання та конкурсу до ВС. ВККС підтвердила такий стан справ, встановивши у Регламенті ВККС обов’язки для членів ГРД, вийшовши за межі своїх повноважень. Попри те, що на даний час ВККС та ГРД вступили в процес медіації задля відновлення участі останньої у кваліфікаційному оцінюванні, ставлення ВККС до ГРД як до свого дорадчого органу, а не рівноправного учасника, що представляє інтереси суспільства, робить перспективу примирення сторін і досягнення консенсусу досить проблематичною.

У зв’язку зі вказаними негативними явищами у взаємовідносинах між ВККС та ГРД вкрай актуальним є вирішення питання щодо створення ефективної та життєздатної моделі співпраці між громадськістю та владою у сфері відбору і кваліфікаційного оцінювання суддів. Вважаємо, що для цього необхідним є виконання наступних завдань:

  • Підвищення суспільної довіри до органів добору суддів шляхом моніторингу з боку громадськості виконання нею функцій з вібдору суддів та їх кваліфікаційного оцінювання.

  • Забезпечення законодавчих гарантій участі громадськості у процесі відбору суддів та під час кваліфікаційного оцінювання суддів.

  • Створення механізму, за яким представники громадськості мали би дієвий вплив на ухвалення рішень ВККС під час відбору суддів та кваліфікаційного оцінювання стосовно недоброчесних суддів (кандидатів на посаду судді).

У світовій практиці участь громадськості у доборі членів чи у самому складі органів держави, що займаються відбором та оцінюванням суддів («суддівські ради»), не є стандартним підходом.

Майкл Бобек та Девід Косар, дослідивши наслідки запровадження суддівських рад у країнах Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), прийшли до висновку, що суддівські ради є неприйнятними інституціями у країнах з перехідною економікою, де суддям бракує етичної культури ставити інтереси судового корпусу над своїми власними. У ряді країн регіону запровадження суддівських рад мало сумнівні, якщо не катастрофічні наслідки.

Ідея суддівських рад не була найкращою, але найбільш активно втілювалась у країнах Центральної та Східної Європи. Маючи своє закріплення у ряді документів РЄ та ЄС, зокрема у Копенгагенських критеріях, інша форма врядування, крім суддівських рад, стала практично неможливою у вказаному регіоні Європи. Слідуючи Європейським тенденціям і ряду внутрішніх причин, країни посткомуністичного простору почали створювати абсолютно нові для них інституції з метою подолання старих проблем. Зруйнувати і побудувати знову — це здавалося легшим завданням, ніж поступово підвищувати прозорість процедур добору та призначення суддів. Враховуючи, що фундамент нових систем управління судової владою закладався не демократичним шляхом, а також із активною участю представників суддівського корпусу, сформованого за тоталітарних часів, не дивно, що в багатьох державах Центральної та Східної Європи судова реформа не забезпечила незалежність суддям.

З приводу цього у відповідних дослідженнях можна знайти висновок, що надання посттоталітарним судовим органам права самостійного управління без жодних справжніх внутрішніх змін і оновлень призводить до формально існуючої «незалежності судової влади» з фактично залежними у ній суддями. Європейська модель управління судовою владою через суддівські ради ґрунтується на ідеї, що судді є досвідченими професіоналами, які знають систему, і тому здатні найкраще керувати нею.

На підставі викладеного слід визнати, що суддівські ради можуть ефективно існувати в Україні лише за умови, що їх склад буде сформовано з представників судової влади та інших юридичних професій, світоглядні орієнтири яких відповідають європейським цінностям. При цьому в даному випадку йдеться передусім про цінності, які забезпечують гарантії незалежності та професійності судової влади, відданості суддів ідеї захисту прав людини і демократії.

Забезпечити, щоби суддівські ради були сформовані з осіб не лише з найбільшим досвідом, а і з найвищими моральними стандартами, можна через залучення громадськості та/або громадський контроль за органами суддівського врядування.

Контрприкладом залучення громадськості є досвід формування Вищого антикорупційного суду (ВАС). Правда, слово «громадськість» тут варто взяти в лапки. Формально названа в законі Громадська рада міжнародних експертів (ГРМЕ) складалася з шести суддів і прокурорів країн Європи і Північної Америки, делегованих всесвітньо відомими міжнародними організаціями, які надають Україні допомогу в боротьбу з корупцією (ЄС, Радою Європи, ОБСЄ та іншими). Інша відмінність була в тому, що ГРМЕ мала власні повноваження зупинити участь сумнівних кандидатів у конкурсі, яким успішно скористалася: 42 кандидати до ВАС в результаті не пройшли фільтр міжнародних експертів. І тому цей добір вже можна назвати історичним.

Ці приклади дали громадянському суспільству, яке традиційно стоїть в авангарді розробки і просування реформ, розуміння подальших кроків у судовій реформі, насамперед у суддівському врядуванні. Минулого року ми разом з колегами сформували Маніфест судової реформи. На його основні 24 громадські організації сформували Порядок денний реформи правосуддя для кандидатів у Президенти, де пропонують передати більше повноважень представникам громадськості та/бо міжнародним експертам.

Це підтримують і громадяни України: у відповідь на питання «Кому б ви довірили очищення судової влади?» 47% відповідають, що представникам громадськості, 29% — незалежним іноземним експертам, і лише 8% — самим суддям. Це — чітка відповідь, куди нам потрібно рухатися для ефективного очищення судової влади. ГРД не тільки потрібно дати більше повноважень, до чого нещодавно закликала посол США Марі Йованович. Успішний приклад участі ГРД при відборі суддів може бути поширений не тільки на кадрові добори в інших сферах в Україні, а й поширений в інший країнах Європи і світу, які також зараз відчувають кризу ефективного врядування — суддівського і не тільки.
DJR