Як члени Вищої ради правосуддя та нові судді Верховного Суду можуть «підірватися» на конфліктах інтересів
08.12.2017
Аналітики Фундації DEJURE виявили 71 ситуацію можливих конфліктів інтересів під час розгляду Вищою радою правосуддя (ВРП) кандидатів до Верховного Суду. Проте, більшість членів ВРП скористалися не процедурою повідомлення про конфлікт інтересів, а заявлення самовідводу. Різниця полягає в тому, що у першому випадку член ВРП автоматично усувається від розгляду кандидата, а у другому — питання (не)участі ВРП вирішує колегіально. За нею ВРП, як правило, відмовляла в усуненні члена від розгляду кандидатури: із 62 заявлених самовідводів задоволено лише 4.
Юрист Фундації DEJURE
Це дозволило членам ВРП нібито і повідомити, що вони не зовсім об'єктивні та неупередежні щодо тих чи інших кандидатів, але все ж брати участь в їх розгляді. В цьому випадку рішення ВРП як колегіального органу про незадоволення самовідводів виступили своєрідною підстраховкою: ними нібито легалізовували участь необ'єктивних членів ВРП в оцінці майбутніх суддів.

Ми вважаємо, що такими діями члени ВРП хотіли обійти законодавство про запобігання корупції. Тому, юристи Фундації DEJURE направили 22 заяви про вчинення корупційних правопорушень членами ВРП до Нацполіції та НАЗК щодо найодіозніших ситуацій. І по деяким із заяв уже проводяться перевірки1, які ВРП розглядає як протиправне втручання у діяльність своїх членів.2
Відповідальність
Порушення членами ВРП вимог законодавства щодо врегулювання конфліктів інтересів не є кримінальним злочином і тягне за собою тільки адміністративну відповідальність. Тим не менш, конфлікт інтересів по суті є основою корупційних злочинів.

Склади правопорушень визначені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. Так, ст. 172-7 КУпАП передбачає, що вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів тягне за собою накладення штрафу у межах 3400—6800 грн. Тобто відповідальність настає лише у разі ігнорування таких ситуацій, де суперечність між приватним інтересом та службовими повноваженнями існувала явно.
Протоколи про такі правопорушення складають уповноважені посадовці Національної Поліції і НАЗК,3 та передають місцевим судам. Суди зобов'язані протягом 15 днів4 розпочати провадження по справі,5 але часто через перевантаженість справами та інші причини подальший розгляд справи відкладають. Однак, якщо не прийняти рішення у справі протягом 3 місяців,6 то спливає строк для накладення штрафу і суди мають право лише вказати на (не)наявність правопорушення.

І навіть якщо припустити, що членів ВРП успішно притягнуть до відповідальності та оштрафують, при передбаченій зарплаті у сотні тисяч гривень це не матиме ефекту. Проте саме визнання судом вчинення правопорушення має значну юридичну вагу. Воно може стати підставою для звільнення члена ВРП з посади та визнання недійсними рішень прийнятих в умовах конфлікту інтересів.
3
п.1 ст.255 КУпАП

4
ст.277 КУпАП

5
ст.221 КУпАП

6

ч.3 ст.38 КУпАП
Голосування при конфлікті інтересів як підстава для звільнення члена ВРП
Підставою для звільнення члена ВРП є істотне порушення вимог антикорупційного законодавства. На жаль, закон не деталізує, які саме порушення є істотними. Водночас, прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів видається істотним порушенням для члена органу, який задає стандарти поведінки суддів.

Можна провести аналогію із підставами дисциплінарної відповідальності звичайних суддів. Для них істотним дисциплінарним проступком, достатнім для звільнення, є визнання судом їх винними у вчиненні корупційного або пов'язаного із корупцією правопорушення. Прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів і є правопорушенням, пов'язаним із корупцією (і передбачено відповідним розділом КУпАП).

Та навіть якщо суд визнає члена ВРП винним у вчиненні правопорушення, то звільнити його дуже складно. За законом, таке рішення мають спочатку прийняти його колеги (мінімум 14 голосами), а потім передати це питання до того органу, який призначив цю людину. На практиці таке малоймовірно, адже тоді виходить, що вони пропонують його звільнити за дії, які самі йому дозволили.

Інакшими словами, ця норма має гарантувати незалежність ВРП, але по суті може бути використана і для забезпечення кругової поруки.
Наслідки для обраних суддів
Закон «Про Вищу раду правосуддя» передбачає оскарження рішення ВРП щодо кандидата на посаду судді7. Однак, ця норма стосується лише оскарження рішень про відмову у внесенні Президентові подання про призначення на посаду, та не стосується «позитивних» рішень (цей аспект не врегульовано).

Оскарження таких рішень можливе за іншими нормами. Так, ч. 1 ст. 67 Закону «Про запобігання корупції» передбачає, що рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону:

  1. підлягають скасуванню органом або посадовцем, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень; або

  2. можуть бути визнані незаконними судом за заявою зацікавленої фізичної/юридичної особи, об'єднання громадян, прокурора, органу державної влади, зокрема НАЗК, органу місцевого самоврядування.
І хоча важко уявити скасування ВРП власного ж рішення, визнання його незаконним в судовому порядку виглядає можливим. Закон визначає досить широке коло осіб, які можуть звертатися до суду із таким вимогами, а судова практика показує, що конфлікт інтересів навіть у 1 члена ВРП ставить під питання все колегіальне рішення.8
Що маємо на практиці?
Ми вирішили перевірити дієвість згаданої норми та оскаржили до Вищого адміністративного суду України окремі рішення ВРП про подання суддів на призначення Президенту, які, на нашу думку, прийняті з конфліктами інтересів.
Однак судді ВАСУ в черговий раз нагадали нам, чому Україні потрібна судова реформа. Із 13 поданих позовів в 12 випадках суд навіть не захотів розглядати справу по суті, відмовивши нам у відкритті провадження.9 Доля однієї справи (суддя Олендер — доповідач) лишається невідомою.

Суть ухвал про відмови у відкритті провадження зводилася до таких тез:

  • права та інтереси позивача рішеннями ВРП не порушені, а в адмінсудах може захищатися лише порушене право чи законний інтерес (ч. 1 ст. 6 КАСУ);

  • право на оскарження правового акта індивідуальної дії має лише особа, якої цей акт стосується (ч. 2 ст. 171 КАСУ);

  • в результаті, позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства (п 1 ч.1 ст. 109 КАСУ).

На нашу думку, відмови з такою аргументацією є незаконними.

Щодо першої тези суддів, то в жодній із ухвал не згадана стаття 67 ЗУ «Про запобігання корупції», на підставі якої подані позови. Будь-яке рішення державного органу, прийняте з порушенням антикорупційного законодавства, зачіпає інтереси усіх громадян і саме для цього створена згадана стаття.

Щодо другого аргументу, то тут судді запозичили норму права, що стосується оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради АРК, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень (ст. 171 КАСУ). Однак, оскарження рішень ВРП регламентується іншою статтею Кодексу (ст. 171-1 КАСУ), яка не встановлює обмежень щодо суб'єктів оскарження рішень.

Виходить, що за логікою суддів, якщо особу призначили з корупційними правопорушеннями, то таке рішення можна скасувати лише якщо особа сама цього захоче. Не погоджуючись із цим, ми аргументовано оскаржили відмови ВАСУ до Верховного Суду України. Враховуючи, що новий Верховний Суд запрацює уже найближчими місяцями, ці заяви потраплять на розгляд вже до новообраних суддів Касаційного адміністративного суду.
А судді хто?
Касаційний адміністративний суд у складі нового Верховного Суду є рекордсменом по кількості суддів, які не відповідають критеріям доброчесності та професійної етики за версією Громадської ради доброчесності.10

Більше того, важко знайти більш безпечний орган для суддів, що будуть оцінювати рішення ВРП на предмет конфлікту інтересів, аніж сама ВРП. Саме вона наділена повноваженнями розглядати скарги на дисциплінарні проступки суддів та застосовувати до них дисциплінарні стягнення, зокрема, подання про звільнення. Отже, судді Верховного Суду повинні бути сміливими, рішучими та незалежними, щоб виступити проти органу, який їх нещодавно призначив, накладає на них стягнення та звільняє з посад. Та саме такої сміливості ми і очікуємо від новопризначених суддів.
DJR