Кирило Бочаров

24 березня 2020 року
Як не помилитись
з судовою реформою?
Аналіз рішень ЄСПЛ та Суду ЄС
1
ВСТУП
Україна перебуває лише на шляху побудови справедливої, ефективної та незалежної системи судочинства. Судова реформа 2016 року, закон № 193-IX та інші подібні ініціативи — цьому пряме підтвердження. При тому, аби не припускатись помилок, Україні необхідно враховувати досвід інших країн, які вже проходили або проходять цей складний процес змін. Яскравим уособленням цього досвіду є рішення Європейського суду з прав людини та Суду Європейського Союзу, в яких ці інституції оцінюють судові реформи та поточний стан судових систем європейських країн. Рішення ЄСПЛ є частиною українського національного законодавства та обов'язкові до виконання. В свою чергу, в контексті наближення українського законодавства до європейського, все більшої ваги для нашої країни набувають рішення Суду ЄС. Метою цієї публікації є огляд рішень ЄСПЛ та Суду ЄС, які показують яким чином Україні не потрібно будувати та реформувати власну судову систему.

Так, рішення ЄСПЛ у справах Baka v. Hungary та Erményi v. Hungary свідчать, що судова реформа не є підставою для автоматичного звільнення судді з адміністративної посади. Справи Kulykov and others v. Ukraine, Oleksandr Volkov v. Ukraine та Denisov v. Ukraine викрили суттєві проблеми судової системи України. В Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland Суд ставить під сумнів рішення судді, призначеного в порушення визначеної законом процедури, а в Özpınar v. Turkey наголошує на важливості оскарження рішень органу, який звільняє суддів. В свою чергу в Olujić v. Croatia ЄСПЛ оцінює процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Також варто звернути на увагу на справи, які ще перебувають на розгляді ЄСПЛ і де варто очікувати важливих правових позицій. Це, зокрема, Broda v. Poland та Bojara v. Poland, Grzęda v. Poland, Gashi and Gina v. Albania, Nikehasani v. Albania та Bara v. Albania.

Щодо Суду ЄС, то його рішення у справах EC v. Republic of Poland (Lowering of the retirement age of judges of the ordinary Polish courts), EC v. Republic of Poland (Independence of the Supreme Court) та EC v. Hungary визнають недопустими намагання уряду контролювати суддівський корпус через раптове зниження граничного віку перебування на посаді судді.

В публікації наведені фабули вказаних справ, позиції судів щодо прийтяності скарг, результати розгляду. Окремо виділена ключова позиція суду у справі. В розділі «Наслідки» проаналізовано як рішення ЄСПЛ чи Суду ЄС вплинуло стан справ в країні та життя заявників.
2
РІШЕННЯ ЄСПЛ
Фабула:
22 червня 2009 року заявника обрали Головою Верховного суду Угорщини строком на 6 років. Голова Верховного суду за посадою також очолював Національну юридичну раду, яка керувала судовою системою країни. Як очільник Ради, заявник мав можливість представляти свою позицію стосовно пропонованих законодавчих змін у судоустрої.

В 2011 році за результатами виборів абсолютну більшість в парламенті Угорщини здобула партія Фідес. Після перемоги на виборах партія вирішила провести радикальну судову реформу. Заявник у своїх публічних виступах, зокрема, і в парламенті Угорщини, гостро критикував запропоновані зміни. В той же час, представники партії в своїх заявах обіцяли, що критична позиція заявника щодо реформи не призведе до припинення його повноважень як Голови Верховного суду.

Проте згодом, під час розгляду нового Закону «Про організацію та діяльність судів» та Основного Закону (нової Конституції Угорщини), які започаткували реформу, депутати партії Фідес подали нові поправки. Вони передбачали, що зі вступом Закону та Конституції в силу, повноваження Голови Верховного суду припиняться. Саме в такій редакції Закон та Конституція були прийняті. В результаті, повноваження заявника припинились за більш ніж три роки до закінчення строку, на який його обрали на посаду.

Оскільки суддю звільнили на підставі не лише звичайного закону, а й нової редакції Конституції, він не мав можливості оскаржити своє звільнення, і в зв'язку з цим звернувся до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
  • стаття 6 – доступ до суду – неможливість оскаржити дострокове припинення повноважень Голови Верховного суду.
  • стаття 10 – право на свободу вираження поглядів – суддю звільнили через те, що він критикував судову реформу.

Прийнятність скарги:
ЄСПЛ визнав скаргу прийнятною, адже гарантії статті 6 ЄКПЛ щодо доступу до правосуддя поширюються і на цю ситуацію. Суд зазначив, що припинення повноважень заявника внаслідок нового законодавства не могло позбавити його прав, якими він наділявся в момент обрання. Норми, за якими заявник обирався, чітко встановлювали шестирічний строк повноважень та конкретні підстави, з яких його могли звільни. Оскільки попередні норми були скасовані новим законодавством, воно є предметом цього самого «спору», до якого могли застосовуватися гарантії справедливого судового розгляду, передбачені статтею 6 ЄКПЛ.

Перешкода для доступу заявника до суду була створена тим, що дострокове припинення його повноважень як Голови Верховного суду передбачали перехідні положення Закону «Про організацію та діяльність судів», який набув чинності 1 січня 2012 року. Він не зміг оскаржити звільнення перед службовою колегією, що він міг би зробити в разі звільнення з інших підстав. Крім того, припинення повноважень заявника передбачали перехідні положення Основного Закону, який також набрав чинності 1 січня 2012 року. За цих конкретних обставин заявник, на відміну від заявника в справі Erményi v. Hungary, не подав до Конституційного Суду конституційну скаргу на положення закону, яке припинило строк його повноважень, оскільки Конституційний Суд не міг розглядати конституційність нової Конституції.

Таким чином, заявник вичерпав всі можливі засоби захисту своїх прав.

Результат розгляду:
ЄСПЛ дійшов висновку, що обставини справи та послідовність подій вказують на те, що дострокове припинення повноважень заявника як Голови Верховного суду було не результатом реорганізації вищого судового органу, як стверджував Уряд, а наслідком поглядів і критичних зауважень, які заявник публічно висловлював у рамках своїх професійних обов'язків. Усі пропозиції щодо припинення його повноважень внесли до Парламенту вже після того, як заявник публічно висловив свою точку зору щодо реформ, і ухвалили за дуже короткий час.

Суд зазначив, що держава не може правомірно посилатися на незалежність судової влади для виправдання такого заходу, як дострокове припинення повноважень голови суду, з причин, які не передбачені законом і не мають нічого спільного з підставами професійної некомпетентності чи неправомірних дій. Суд вважає, що звільнення з посади не може сприяти меті підвищення незалежності судової влади, оскільки воно стало наслідком попередньої реалізації права на свободу вираження поглядів заявником, який був вищою посадовою особою в судових органах.

Суд визнав порушення як статті 6, так і статті 10 Конвенції

Ключова позиція ЄСПЛ:
судова реформа не є підставою для звільнення судді з адміністративної посади і воно не може бути виправдано ціллю забезпечити незалежність судової влади. Крім того, публічні висловлювання судді проти реформи і його звільнення внаслідок реформи можуть бути визнані порушенням статті 10 ЄКПЛ, адже в такому випадку суддю фактично «карають» за його погляди.

Наслідки:
за підсумком цього рішення заявнику виплатили компенсацію, проте відмовили у поновленні на посаді. Враховуючи те, що посаду наразі обіймає інша особа, яка була призначена в законний спосіб, поновити заявника було неможливо. Жодних змін в законодавстві це рішення не спричинило. Нагляд за виконанням Угорщиною загальних заходів, передбачених рішенням (забезпечення можливості перегляду рішень органу, який звільняє суддів з посади, забезпечення того, щоб суддю не могли звільнити за його критичні погляди), триває.

Erményi v. Hungary

(22254/14) від 22.11.2016
Фабула:
суддя Верховного суду Угорщини був призначений на строк 6 років на посаду заступника Голови суду. Проте, зі вступом в силу нового Основного закону (Конституції Угорщини) та на підставі перехідних положень Закону «Про організацію та діяльність судів», що набрали чинності 1 січня 2012 року, заступника Голови суду звільнили за три роки і 10 десять місяців до збігу строку його повноважень. Конституційний суд відхилив скаргу колишнього заступника Голови на неконституційність звільнення, зазначивши, що воно було здійснено законно, в рамках всеохоплюючої судової реформи.

Не погоджуючись з рішенням Конституційного суду, заявник звернувся до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення: стаття 8 ЄКПЛ – звільнення потягло за собою порушення права на повагу до приватного життя, включаючи розвиток професійних відносин.

Прийнятність скарги:
ЄСПЛ визнав скаргу прийнятною, адже, окрім скарги до Конституційного суду, у заявника не було жодного іншого можливого засобу правового захисту і цим єдиним засобом він скористався.

Результат розгляду:
Суд визнав порушення статті 8 ЄКПЛ, бо професійний розвиток є невід'ємною частиною приватного життя. Суд відхилив аргумент уряду, що звільнення пов'язано зі збільшенням повноважень заступника Голови, вважаючи ці зміни недостатньо значними. Суд визнав звільнення порушенням статті 8 Конвенції як таке, що не відповідає правовій меті, та призначив звільненому судді компенсацію.

Ключова позиція ЄСПЛ:
реформування судової системи не є підставою для звільнення особи з адміністративної посади до закінчення строку її повноважень, якщо внаслідок реформи така посада зберігається, а її функціонал істотно не змінюється.

Наслідки:
оскільки до прийняття рішення заявник помер, поновлення його на посаді не було можливим. Призначена Судом компенсація була виплачена нащадкам заявника. Комітет Міністрів Ради Європи визнав, що рішення є повністю виконане в частині індивідуальних заходів. В той же час, продовжується нагляд виконання Угорщиною загальних заходів (недопущення схожих порушень в майбутньому).
Фабула:
Заявник з 1983 року працював суддею місцевого (районного) суду. На той час законодавство не передбачало складення присяги судді при призначенні на посаду.

5 червня 2003 заявника призначили на посаду судді Верховного Суду України (ВСУ), а 30 березня 2007 його обрали Головою Військової палати ВСУ. У грудні того ж року З'їзд суддів України призначив заявника членом Вищої ради юстиції (ВРЮ). Проте він фактично не обійняв цієї посади через протидію тодішнього голови Комітету Верховної Ради України (ВРУ) з питань правосуддя С. Ківалова, який блокував прийняття заявником присяги перед парламентом.

Так, у відповідь на звернення З'їзду суддів та Ради суддів до парламенту з проханням про складання присяги члена ВРЮ, С. Ківалов повідомив про те, що це питання потребувало ретельного вивчення разом з твердженнями пані В.П. щодо незаконності рішення З'їзду суддів України, яким її звільнили з посади члена ВРЮ. Варто зазначити, що звільнення пані В.П. з посади члена ВРЮ стало підставою для обрання на її вакантне місце заявника.

В результаті заявник так і не склав присягу та не обійняв посаду члена ВРЮ.

В той же час, С. Ківалов та ще два члени парламентського комітету звернулись до ВРЮ з клопотанням провести перевірку можливого порушення, вчиненого заявником при здійсненні повноважень судді, посилаючись, серед іншого, і на скарги пані В.П.

16 грудня 2008 член ВРЮ Р. Кузьмін, провівши перевірку, вніс пропозицію про звільнення заявника з посади судді у зв'язку з порушенням ним присяги. Р. Кузьмін стверджував, що заявник, як суддя Верховного Суду України, неодноразово переглядав рішення, ухвалені суддею Б., який є братом його дружини. Крім того, беручи участь як третя сторона у провадженні, ініційованому пані В.П. (щодо вищезазначеного рішення З'їзду суддів України про її звільнення з посади), заявник не заявив відвід цьому ж судді, пану Б., який був у складі колегії апеляційного суду, в якому слухалася ця справа. 24 грудня 2008 року P. Кузьмін. доповнив свою пропозицію, надавши додаткові приклади справ, які розглядав суддя Б., а потім переглядав заявник. Деякі дії заявника, що стали основою для пропозиції, сталися у листопаді 2003 року.

Таку ж пропозицію вніс член ВРЮ В. Колесниченко у березні 2009. Він стверджував, що заявник допустив низку грубих процесуальних порушень при розгляді корпоративних спорів за участю певного товариства з обмеженою відповідальністю. Деякі з дій заявника, що стали підставою для пропозиції, сталися у липні 2006 року.

26 травня 2010 ВРЮ розглянула пропозиції Р. Кузьміна та В. Колесниченка та рекомендувала ВРУ звільнити заявника. Заявник не був присутнім на цьому засіданні.

16 червня 2010 парламентський комітет під головуванням С. Ківалова розглянув відповідні подання та порекомендував звільнити заявника з посади судді. Члени Комітету, які зверталися до ВРЮ щодо проведення перевірки стосовно заявника, також голосували за цю рекомендацію. Окрім С. Ківалова, інший член Комітету також попередньо займався справою заявника як член ВРЮ, а потім голосував за рекомендацію у складі комітету. Заявник не був присутнім на засіданні Комітету.

17 червня 2010 ВРУ розглянула рекомендацію Комітету на пленарному засіданні та звільнила заявника. Заявник стверджував, що під час голосування не всі народні депутати були присутні в залі засідань. Мали місце випадки неособистого голосування.

Заявник оскаржив прийняте рішення до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ). 19 жовтня 2010 спеціально створена Головою ВАСУ палата частково задовольнила позов заявника.

Суд визнав, що рішення та подання ВРЮ, прийняті у зв'язку із рекомендацією
Р. Кузьміна, були незаконними, оскільки на час подій, які стали підставами для звільнення, заявник та суддя Б. не вважалися родичами. Крім того, що стосується провадження, в якому заявник був третьою особою, він не був зобов'язаний вимагати відводу судді пана Б.

Проте ВАСУ відмовився скасовувати акти ВРЮ, пов'язані з рекомендацією P. Кузьміна, зазначивши, що не має таких повноважень.

Що стосується рішення та подання ВРЮ, прийнятих за наслідками розгляду рекомендацій пана В. Колесниченка, то вони були визнані законними та обґрунтованими.

Заявник звернувся до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
  • п. 1 ст. 6 Конвенції — право на справедливий суд - заявник скаржився що його справа не розглядалася «незалежним та безстороннім судом».

Зокрема, на думку заявника:
  • провадження у ВРЮ було несправедливим у зв'язку з тим, що воно не здійснювалося згідно з процедурою, передбаченою ЗУ «Про Вищу раду юстиції» 1998 року; останній закріплює низку важливих процесуальних гарантій, включаючи строки застосування дисциплінарних стягнень;
  • парламент ухвалив рішення про його звільнення на пленарному засіданні з порушенням правил використання системи електронного голосування;
  • справа заявника не розглядалась «судом, встановленим законом»; рішення у його справі постановлені без здійснення належної оцінки доказів, а важливі доводи, висунуті стороною захисту, не були належним чином розглянуті; не дотримано принципу рівності сторін;
  • відсутність у ВАСУ достатніх повноважень для перегляду актів, ухвалених ВРЮ, суперечила його «праву на суд»;

  • ст. 8 Конвенції — право на повагу до приватного і сімейного життя - звільнення заявника з посади судді становило втручання в його приватне життя.


Прийнятність скарги:
суд визнав скаргу прийнятною. Cторони не оспорювали прийнятність скарги.


Результат розгляду:

Щодо п. 1 ст. 6 Конвенції:

  1. Щодо принципів «незалежного та безстороннього суду»
ВРЮ

Станом на дату звільнення заявника, переважну більшість членів ВРЮ складали особи, які не були суддями та обиралися безпосередньо органами виконавчої та законодавчої влади. Внаслідок цього, його справу розглядали шістнадцять членів ВРЮ, присутніх на засіданні, але тільки троє з них були суддями.

Також, згідно із ЗУ «Про Вищу раду юстиції» 1998 року, тільки чотири члени ВРЮ працювали в ній на постійній основі. Інші члени працювали та отримували свою зарплатню поза межами ВРЮ, що, на думку ЄСПЛ, неминуче означало їх матеріальну, ієрархічну та адміністративну залежність від головних роботодавців та ставило під загрозу їх незалежність та безсторонність. Зокрема, у випадку Міністра юстиції та Генерального прокурора України, які були членами ВРЮ за посадою, втрата основної посади означала втрату членства у ВРЮ. Присутність Генерального прокурора України у зазначеному органі, який мав повноваження призначати, звільняти суддів, а також застосовувати до них дисциплінарні стягнення, створювало ризик того, що у таких справах судді не діятимуть безсторонньо, або що Генеральний прокурор України не діятиме безсторонньо щодо тих суддів, чиї рішення він не схвалює. Те саме стосувалося й інших членів ВРЮ, призначених всеукраїнською конференцією працівників прокуратури.

Суд також зауважив, що члени ВРЮ, які здійснювали перевірку у справі заявника та направили подання про його звільнення (Р. Кузьмін та В. Колесниченко), згодом взяли участь у голосуванні за рішення про його звільнення з посади. Крім того, один з цих членів (В. Колесниченко) був призначений Головою ВРЮ та головував у засіданні щодо заявника. ЄСПЛ визнав, що роль цих членів у висуванні звинувачень щодо заявника на підставі результатів проведеної ними перевірки викликає об'єктивний сумнів щодо їхньої безсторонності при ухваленні рішення щодо заявника.

Також Суд піддав сумніву неупередженість певних членів ВРЮ, зокрема, Голови парламентського комітету з питань правосуддя (С. Ківалова), який також був членом ВРЮ. По-перше, Суд звернув увагу на його роль у незабезпеченні- заявникові можливості скласти присягу члена ВРЮ. По-друге, думка С. Ківалова, оприлюднена 14 червня 2007 року в офіційному парламентському виданні, свідчила, що він категорично не погоджувався з судовим рішенням у справі щодо незаконності постанови парламенту про тимчасовий порядок призначення голів та заступників голів місцевих судів. Навіть якщо С. Ківалов безпосередньо не критикував заявника, очевидно, що він не схвалював дії заявника, який був позивачем у тій справі.

Таким чином, Суд дійшов до висновку, що провадження у ВРЮ не відповідало принципам незалежності та безсторонності, які вимагається пунктом 1 статті 6 ЄКПЛ.


Парламент

Стосовно подальшого розгляду справи парламентом, ЄСПЛ встановив, що він не усунув структурних недоліків «незалежності та безсторонності», а, скоріше, додав провадженню політизації та ще більше посилив невідповідність процедури принципу поділу влади.

Щодо провадження у парламентському комітеті, то Суд звернув увагу, що Голова комітету (С. Ківалов) та один з його членів були також членами ВРЮ і приймали рішення у справі заявника на обох рівнях. Відповідно при розгляді подань ВРЮ вони не могли бути безсторонніми. Крім того, С. Ківалов разом з двома членами парламентського комітету клопотав перед ВРЮ про призначення перевірки можливих порушень з боку заявника.

У той же час процедури відводу членів ВРЮ не існувало, оскільки така процедура ЗУ «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України» 2004 року не передбачалася. Це, на думку Суду, вказує на відсутність належних гарантій для забезпечення відповідності провадження критерію об'єктивної безсторонності

Суд дійшов до висновку, що факти цієї справи свідчать про те, що пленарне засідання ВРУ не було належним місцем для розгляду питань факту та права, оцінки доказів та юридичної кваліфікації фактів.



ВАСУ

ЄСПЛ не переконаний, що ВАСУ здійснив достатній перегляд справи заявника.

Так, у Суду виникло питання, чи міг ВАСУ ефективно переглянути рішення ВРЮ та парламенту з огляду на те, що він мав повноваження визнати ці рішення незаконними, але не мав повноважень скасувати їх та за потреби вжити наступних засобів правового захисту. ЄСПЛ вважає, що нездатність ВАСУ формально скасувати оскаржувані рішення та відсутність норм, що регулюють подальший хід дисциплінарного провадження, породжує певну невизначеність щодо того, якими мають бути правові наслідки такого судового рішення.

Також твердження заявника про незаконність процедури голосування у парламенті було у подальшому розтлумачено як скарга на неконституційність постанови парламенту. На думку Суду, у такий спосіб ВАСУ ухилився від розгляду цього питання, залишивши його Конституційному Суду України, безпосереднього доступу до якого заявник не мав.

Окремо ЄСПЛ зауважує, що судовий перегляд здійснювався суддями ВАСУ, які також перебували в межах дисциплінарної юрисдикції ВРЮ. Це означає, що стосовно цих суддів також могли порушити дисциплінарне провадження у ВРЮ. З огляду на широкі повноваження ВРЮ стосовно професійних кар'єр суддів, а також на відсутність захисних механізмів незалежності та безсторонності ВРЮ (як розглядалося вище), Суд не переконаний у тому, що судді ВАСУ при розгляді справи заявника, в якій однією зі сторін була ВРЮ, могли забезпечувати «незалежність та безсторонність», як вимагає стаття 6 ЄКПЛ.

Відповідно, ЄСПЛ констатував, що національні органи не забезпечили незалежний та безсторонній розгляд справи заявника, а подальший перегляд його справи не виправив ці проблеми. Отже, наявне порушення пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.


2. Дотримання принципу юридичної визначеності під час пленарного засідання парламенту
Рішення про звільнення заявника було проголосоване за відсутності більшості народних депутатів. Присутні на пленарному засіданні депутати свідомо та незаконно голосували за своїх численних відсутніх колег (таким чином, ЄСПЛ визнав факт кнопкодавства у Верховній Раді).

За цих обставин Суд вважає, що неправомірне голосування в парламенті порушило принцип юридичної визначеності, а тому і пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Дотримання принципу «суд, встановлений законом»
ЄСПЛ звертає увагу, що на підставі тогочасної редакції Кодексу адміністративного судочинства України справу заявника повинна була розглядати виключно спеціальна палата ВАСУ. Ця спеціальна палата мала створюватись за рішенням Голови ВАСУ; особистий склад зазначеної палати визначав Голова, який потім затверджувала президія суду. Проте, до того часу, як були вчинені ці дії, п'ятирічний строк повноважень Голови ВАСУ сплив.

Разом з тим суддя П. продовжував виконувати функції Голови ВАСУ після спливу строку його повноважень. По суті, він покладався на те, що процедури призначення та/або повторного призначення на посаду законодавство не передбачало, а законодавчі підстави для його повноважень як Голови ВАСУ не були достатньою мірою визначені.

Між тим, у цей проміжок часу суддя П., діючи в якості Голови ВАСУ, створив палату, яка розглядала справу заявника, та висунув пропозиції щодо її особистого складу.

За цих обставин ЄСПЛ не зміг дійти висновку, що палата, яка розглядала справу заявника, була створена, а її персональний склад визначений у правомірний спосіб, який відповідав би вимозі «суду, встановленого законом». Отже, відбулося порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Щодо статті 8 Конвенції:
Сторони погодилися з тим, що відбулося втручання у право заявника на повагу до його приватного життя. Суд зазначив, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру»

Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Cаме в рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість взаємодіяти із навколишнім світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, визнаються такими, що впливають на «приватне життя».

Звільнення заявника з посади судді вплинуло на широке коло його стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного характеру. Схожим чином, воно мало наслідки і для «кола його близьких», оскільки втрата роботи мала відчутні наслідки для матеріального добробуту заявника та його сім'ї. Крім того, причина звільнення заявника, а саме порушення присяги судді, говорить про те, що під впливом опинилась і його професійна репутація.

Таким чином, ЄСПЛ визнав також порушення статті 8 ЄКПЛ.

Ключова позиція ЄСПЛ:
суд встановив наявність істотних недоліків в судовій системі України, зокрема:

  1. Небезсторонність ВРЮ, більшість в якій не складали судді. Наявність в складі ВРЮ Генерального прокурора та представників конференції прокурорів створювало тиск на суддів. Члени ВРЮ, які здійснювали перевірку у справі заявника та направили подання про його звільнення (Р. Кузьмін та В. Колесниченко), згодом взяли участь у голосуванні щодо звільнення заявника з посади. Відсутність процедури відводу членів ВРЮ.

  2. Подальший розгляд справи в парламенті не усунув недоліків неупередженості та безсторонності. Члени парламентського комітету, які були членами ВРЮ, знову голосували за звільнення заявика. Окрім того, ЄСПЛ визнав факт кнопкодавства під час голосування за звільнення заявника з посади судді.

  3. Щодо перегляду справи ВАСУ, ЄСПЛ вказав на те, що суд мав можливість визнати рішення ВРЮ та парламенту незаконним, проте не міг ці рішення скасувати. Окрім того, судді ВАСУ перебували в межах дисциплінарної юрисдикції ВРЮ (з порядком формування та діяльності якої наявні великі проблеми), що створювало тиск на суддів. Також ЄСПЛ визнав, що палата ВАСУ, яка розглядала справу заявника, була сформована в незаконний спосіб.


Отже, наявність системних недоліків в судовій системі та численних порушень, які проявились під час звільнення судді з посади, стала підставою для його поновлення на посаді.

Наслідки:
2 лютого 2015 р. голова ВСУ видав наказ про поновлення заявника на посаді судді ВСУ, а 23 лютого 2015 р. Пленум ВСУ прийняв рішення про введення заявника до складу Судової палати ВСУ в адміністративних справах.

Підставою для наказу про поновлення заявника на посаді стало те, що ВРУ прийняла постанову, якою скасувала іншу свою постанову в частині звільнення заявника з посади судді.

Щодо загальних заходів, то в 2016 році в Україні була проведена масштабна судова реформа. Так, Вищу раду юстиції реорганізували у Вищу раду правосуддя, більшість в якій складають судді. Був удосконалений механізм звільнення суддів, зменшено вплив законодавчої та виконавчої гілок влади на діяльність судової.

Тим не менш, Комітет Міністрів Ради Європи продовжує здійснювати нагляд за виконанням Україною цього рішення.
Фабула:
заявники були суддями національних судів. Щодо них порушили дисциплінарні провадження, внаслідок чого їх звільнили з посад за "порушення присяги". Факти, що стали підставою для звільнення, розглядала Вища рада юстиції (ВРЮ). Подання про звільнення суддів ВРЮ вносила на розгляд Верховної Ради України або Президента України (залежно від того, який з цих органів влади призначав заявників на посади суддів) для прийняття остаточних рішень щодо звільнення. У подальшому заявники безрезультатно оскаржили своє звільнення до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) або інших судів. Не погоджуючись з рішеннями ВАСУ, заявники звернулись до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
  • пункт 1 статті 6 — право на справедливий суд — національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими.
  • стаття 8 — право на повагу до приватного і сімейного життя.

Прийнятність скарги:
Уряд посилався на те, що відповідно до рішення ЄСПЛ у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine, оскарження рішень ВРЮ в судах не є ефективним засобом правового захисту. Отже, заявники пропустили шестимісячний строк для звернення до ЄСПЛ, який мав відраховуватись з моменту прийняття ВРЮ свого рішення.

Однак, Суд не погодився з такою позицією, зазначивши, що не можна беззаперечно стверджувати, що на час подій неефективність перегляду була очевидною для заявників і що до нього не слід було вдаватися. Навпаки, ЄСПЛ вважає, що намагання заявників вирішити проблему за допомогою наявного засобу правового захисту не можна використовувати проти них.

Результат розгляду:
ЄСПЛ, пославшись на свої висновки у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine, визнав порушення пункту 1 статті 6 ЄКПЛ щодо всіх заявників. Зокрема, у згаданій справі Суд встановив, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

Окремо Суд зазначає, що у справах п. Корзаченка (№ 4588/11) та п. Ковзеля (№ 35336/11) подання ВРЮ про звільнення заявників вносилось для ухвалення остаточного рішення про їхнє звільнення Президентові України, а не до Верховної Ради. Оскільки ця частина процесу прийняття рішень була покладена на Президента України, який був наділений значними виконавчими повноваженнями, видається, що цей етап провадження на національному рівні не забезпечив основних гарантій судового процесу, передбачених статтею 6 Конвенції. ЄСПЛ вважає, що ця відмінна особливість проміжного етапу складної національної процедури не впливає на загальний висновок про те, що принципи незалежності і неупередженості не були забезпечені на національному рівні.

Аналогічно, Суд визнав порушення статті 8 ЄКПЛ щодо усіх заявників, пославшись на справу Oleksandr Volkov v. Ukraine. У ній Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, та що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 ЄКПЛ.

Проте, на відміну від згаданої справи, Суд відмовився поновлювати заявників на посадах суддів. ЄСПЛ зазначив, що наразі в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до законодавства. У зв'язку з цим Суд не в змозі оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними.

Таким чином, ЄСПЛ відхилив прохання заявників про поновлення їх на посадах суддів.

Ключова позиція ЄСПЛ:
судді, що були несправедливо звільнені ВРЮ за порушення присяги, тепер не можуть розраховувати, що ЄСПЛ на основі справи Oleksandr Volkov v. Ukraine одразу поновить таких суддів на посадах.

Наслідки:
Україна виплатила загалом 89 600 євро 14 суддям відповідно до рішення у цій справі.

Стосовно долі кожного із заявників, то:

Ніна Дмитрівна Бабич — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення незаконним, це рішення було підтримано Великою Палатою Верховного Суду. Суд визначив, що додатковий розгляд дисциплінарного порушення, яке стало підставою для звільнення судді, має провести Вища рада правосуддя. Заявниця була поновлена на посаді рішенням Голови Святошинського районного суду м. Києва.

Ігор Іванович Бараненко — Вищий адміністративний суд України визнав звільнення незаконним, проте не поновив заявника на посаді. Це рішення підтримав Касаційний адміністративний суд Верховного Суду. 16 квітня 2019 року Вища рада правосуддя постановила поновити заявника на посаді судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Олег Володимирович Бачун — 7 грудня 2017 року ВАСУ визнав його звільнення незаконним, проте не поновив на посаді. Велика Палата Верховного Суду підтримала таке рішення, визначивши, що Вища рада правосуддя має переглянути рішення про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. В січні 2019 року Бачун звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду з позовом про визнання незаконною бездіяльності Вищої ради правосуддя щодо поновлення його на посаді. В задоволенні позову заявнику було відмовлено.

Ігор Анатолійович Бондаренко — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення заявника незаконним. Голова Бориспільського міськрайонного суду вирішив поновити суддю на посаді. Вища рада правосуддя досі не постановила свого рішення за підсумками перегляду рішення ВРЮ про звільнення заявника.

Лілія Анатоліївна Васіна — поновлена на посаді рішенням Голови Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.

Петро Олегович Ковзель — в.о. Президента України Олександр Турчинов своїм указом поновив заявника на посаді судді. Поновлення підтвердив Касаційний адміністративний суд Верховного Суду.

Сергій Миколайович Конякін — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення незаконним, це рішення підтримала Велика Палата Верховного Суду. Суд визначив, що ВРП має повторно розглянути по суті та вирішити питання щодо наявності підстав для притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності.

Володимир Миколайович Корзаченко — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення незаконним, це рішення підтримала Велика Палата Верховного Суду. Суд визначив, що ВРП має повторно розглянути по суті та вирішити питання щодо наявності підстав для притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності. Заявник звернувся до ЄСПЛ зі скаргою щодо процедури його відновлення на посаді.

Кирило Олександрович Кормушин — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення незаконним, це рішення підтримала Велика Палата Верховного Суду. Суд визначив, що ВРП має повторно розглянути по суті та вирішити питання щодо наявності підстав для притягнення заявника до дисциплінарної відповідальності. Голова Шевченківського районного суду м. Києва відмовився поновлювати на посаді заявника, звернувшись за поясненнями до Вищої ради правосуддя та ВККС. Державна судова адміністрація зазначила, що немає підстав для поновлення судді на посаді, допоки не буде відповідного рішення Вищої ради правосуддя.

Геннадій Леонідович Неминущий — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду скасував постанову ВРУ, якою заявника звільнили з посади судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області. Велика Палата Верховного Суду підтримала це рішення.

Наталя Григорівна Середня — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду скасував постанову ВРУ про звільнення заявниці з посади судді. Це рішення підтримала Велика Палата.

Людмила Іванівна Стасовська (Сушкова) — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду за позовом заявниці скасував постанову ВРУ щодо звільнення її з посади судді. Велика Палата Верховного Суду підтримала це рішення.

Лідія Володимирівна Токар — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав незаконним звільнення заявниці і визначив, що ВРП має повторно розглянути по суті та вирішити питання щодо наявності підстав для притягнення її до дисциплінарної відповідальності. Це рішення підтримала Велика Палата Верховного Суду.

Олександр Анатолійович Шкіндер — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду визнав звільнення заявника незаконним. Голова Генічеського районного суду Херсонської області відмовився поновлювати суддю на посаді. Відмова була успішно оскаржена в Херсонському окружному адміністративному суді. Проте, П'ятий апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції. Вища рада правосуддя підтвердила остаточне звільнення заявника.

Щодо інших заявників інформацію знайти не вдалося.
Фабула:
заявник обіймав посаду голови Київського апеляційного адміністративного суду. В 2011 році Рада суддів адміністративних судів України за результатами перевірки та за головуванням К. звернулась до Вищої ради юстиції (ВРЮ) з поданням про звільнення заявника з посади голови суду у зв'язку з неналежним виконанням адміністративних обов'язків.

За результатами розгляду подання, ВРЮ звільнила заявника з посади голови суду. За рішення проголосували члени ВРЮ, присутні при розгляді цього питання, у тому числі суддя К., Генеральний прокурор України та інші члени, пов'язані та непов'язані з судовою владою. З вісімнадцяти присутніх членів вісім були суддями. Чотирнадцять голосів віддали загалом за звільнення заявника. При цьому, до складу ВРЮ входили двоє членів, які раніше ініціювали провадження щодо звільнення заявника з посади судді у зв'язку зі стверджуваним «порушенням присяги».

Заявник оскаржив рішення ВРЮ до Вищого адміністративного суду України (ВАСУ). ВАСУ відмовив в задоволенні позову заявника, зазначивши, що заявник не оскаржив фактів, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти вважались встановленими. ВАСУ наголосив на недоліках в роботі заявника, за які він поніс відповідальність.

Після звільнення з посади голови суду, заявник продовжував працювати в якості судді в тому ж суді.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
  • п. 1 ст. 6 - невідповідність вимогам незалежності та безсторонності проваджень у ВРЮ та ВАСУ щодо звільнення заявника з посади голови суду.
  • стаття 8 - звільнення заявника з посади вплинуло на його приватне життя.

Прийнятність скарги:
ЄСПЛ визнав скаргу скаргу прийнятною, відкинувши аргументи Уряду щодо відсутності цивільного аспекту пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.

Суд зазначив, що ця справа стосується «звичайного трудового спору», оскільки вона суттєво вплинула на (i) обсяг роботи, яку заявник мав виконувати як працівник, та на (ii) його заробітну плату, як частину його трудових відносин.

Щодо статті 8, то ЄСПЛ зазначив, що твердження заявника про те, що рішення про його звільнення розповсюдили у засобах масової інформації та що про це дізналась невизначена кількість осіб, як таке, не демонструє суттєвої шкоди для його професійної та соціальної репутації. До того ж, заявник не навів в обґрунтування свого твердження конкретних деталей щодо осіб, відповідальних за публікацію такої інформації, та щодо того, яке вона мала охоплення і вплив.

Заявник не обґрунтував, яким чином його звільнення з посади вплинуло на подальшу кар'єру судді. ЄСПЛ зазначив, що звільнення заявника не виключало можливості його повторного призначення, навіть якщо це було суто теоретичним з огляду на його похилий вік. Щодо соціальної репутації у цілому, то критика з боку органів влади не вплинула у ширшому етичному аспекті на особистість та характер заявника. Моральні якості заявника не ставились під сумнів і в оскаржуваних рішеннях відсутні такі докори. Також звільнення заявника з посади голови Київського апеляційного адміністративного суду не призвело до його відсторонення від професії. Він продовжив працювати як звичайний суддя та залишався у тому самому суді разом зі своїми колегами.

Таким чином, Суд дійшов до висновку, що скарга за ст. 8 має бути відхилена як несумісна з ЄКПЛ за критерієм ratione materiae.

Результат розгляду:
ЄСПЛ послався на своє рішення у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine, зазначивши, що висновки з неї є цілком актуальними для цієї справи. Тому такі самі занепокоєння виникають щодо відповідності провадження у ВРЮ стандартам незалежності та безсторонності. Справа заявника розглядалась та вирішувалась вісімнадцятьма членами ВРЮ, тільки вісім з яких були суддями. Отже, члени, які не були суддями, становили більшість, яка могла вплинути на результат провадження. Крім того, залишались питання як щодо порядку призначення органами виконавчої та законодавчої влади суддів членами ВРЮ, який обмежував кількість обраних своїми колегами суддів у складі ВРЮ, так і щодо того, що більшість членів ВРЮ не працювали в ній на постійній основі і що до її складу входив Генеральний прокурор України.

Також, суд зазначив, що факт участі К. у попередній перевірці справи заявника та внесенні ВРЮ подання про його звільнення в якості голови Ради суддів адміністративних судів України викликає об'єктивний сумнів у безсторонності судді К., оскільки у подальшому він взяв участь у прийнятті рішення ВРЮ по суті справи заявника.

Враховуючи це, ЄСПЛ дійшов до висновку, що провадження у ВРЮ не забезпечило гарантій незалежності та безсторонності з огляду на системні недоліки та ознаки особистої упередженості.

Щодо провадження у ВАСУ, то Суд так само врахував свої висновки у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine, зазначивши, що при перегляді рішення ВРЮ, яке одразу набрало законної сили, ВАСУ діяв в межах того самого законодавства з аналогічними обмеженими повноваженнями та невизначеностями щодо можливих правових наслідків.

До того ж Суд звернув увагу, що у своїй постанові ВАСУ зазначив, що заявник не оскаржував факти, що стали підставою для його звільнення, і тому ці факти були визнані встановленими. Проте цей висновок не узгоджується з підставами, наведеними заявником у своєму позові до ВАСУ, в якому він чітко оскаржує ці факти. Заявник стверджує, зокрема, що висновки ВРЮ були надто загальними та що для обґрунтування своїх висновків ВРЮ мала послатись на конкретні обставини та зазначити період, коли вони відбулись.

Також ВАСУ не зробив реальної спроби розглянути інший важливий аргумент заявника, який стверджував про відсутність незалежності та безсторонності провадження у ВРЮ.

Щодо гарантій незалежності та безсторонності, які мають відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції забезпечуватись судовим органом, який здійснює перегляд, то у цій справі такий перегляд здійснювався суддями ВАСУ, які також перебували в межах дисциплінарної юрисдикції ВРЮ. Це означає, що ці судді також могли стати суб'єктом дисциплінарного провадження у ВРЮ. Той факт, що до суддів ВАСУ можуть бути застосовані дисциплінарні стягнення та що вони мають дотримуватись норм суддівської дисципліни й етики, сам по собі не є підставою для сумніву в їхній незалежності та безсторонності щодо органу, уповноваженого застосовувати дисциплінарні норми. Однак питання дотримання фундаментальних гарантій незалежності та безсторонності може виникнути, якщо структура та функціонування дисциплінарного органу створюють серйозні проблеми у зв'язку з цим. Ця справа дійсно свідчить про такі серйозні проблеми з боку ВРЮ, зокрема структурні недоліки та ознаки особистої упередженості. По-друге, ВРЮ була не просто дисциплінарним органом влади: насправді це був орган влади з широкими повноваженнями щодо кар'єр суддів (призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення). На підставі цих факторів, а також з огляду на правові та фактичні обставини справи Суд, у світлі згаданого рішення у справі Oleksandr Volkov v. Ukraine, дійшов висновку, що судді ВАСУ при розгляді справи заявника, стороною в якій була ВРЮ, не могли проявити «незалежність та безсторонність», як того вимагала стаття 6 Конвенції.

Таким чином, ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 ЄКПЛ.

Ключова позиція ЄСПЛ:
звільнення судді з адміністративної посади не несе автоматично шкоди його приватному життю в розумінні статті 8 Конвенції. Додатково підтверджуються висновки, викладені Судом в справі Oleksandr Volkov v. Ukraine. Так, суд зазначає, що при суттєвих проблемах з організацією та структурою дисциплінарного органу щодо суддів, судді, що переглядають рішення такого органу, не можуть вважатись цілковити незалежними та безсторонніми.

Наслідки:
в січні 2019 року Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення ВАСУ 2011 року і повернула справу на новий розгляд до Касаційного адміністративного суду. Розгляд справи триває.
Guðmundur Andri Ástráðsson v. Iceland

(26374/18) від 12.03.2019 (направлено до Великої Палати 09.09.2019)
Український переклад
Фабула:
Апеляційний суд Ісландії створили 1 січня 2018 року. Відповідно до нового Закону про судоустрій, Комітет з оцінки оцінював кандидатів на посади суддів нового суду. Загалом 37 осіб подали заяви як кандидати, в тому числі А. Е.

У травні 2017 року Голова Комітету передав Міністру юстиції звіт, який містив список 15 кандидатів, які, на думку Комітету, були найкращими фахівцями. А. Е. був на 18-му місці в рейтингу, а тому не потрапив до цього списку. Листомі від 29 травня 2017 року Міністр юстиції надала парламенту свою пропозицію щодо 15 кандидатів. Пропозиція містила лише 11 з 15 кандидатів, яких обрав Комітет. Міністр запропонувала призначити ще чотирьох кандидатів, які посідали 17-те, 18-те, 23-тє і 30-те місця в рейтингу Комітету, у тому числі А. Е. 1 червня 2017 року парламент підтримав Міністра юстиції та призначив запропонованих нею 15 кандидатів. 8 червня 2017 року Президент Ісландії підписав укази про їхнє призначення на посади суддів.

Варто зазначити, що відповідно до законодавства Ісландії, Міністр мала можливість не подавати до парламенту кандидатури, запропоновані Комітетом, проте така дія мала бути належним чином обґрунтована. Міністр обґрунтувала свій вчинок тим, що в поданих нею кандидатів більший досвід роботи як суддів, а тому вони є більш кваліфікованими для роботи в Апеляційному суді.

У червні 2017 року двоє кандидатів, які були рекомендовані Комітетом до призначення на посади суддів, проте були виключені з остаточного списку Міністром, оспорили законність процедури відбору, проте їхні скарги були відхилені як необґрунтовані. Верховний Суд підтримав попередні рішення судів з огляду на те, що не було підстав сумніватись в незалежності та неупередженості обраних суддів. Проте Суд зазначив, що Міністр юстиції порушила процедуру, оскільки вона не аргументувала належним чином, чому мали бути включені 4 кандидати замість інших 4-х зі списку 15 рекомендованих кандидатів. Зокрема, Міністр керувалась лише одним критерієм - стажем роботи кандидатів на посаді судді та проігнорувала решту характеристик, врахованих Комітетом. Процедура голосування в парламенті також не відповідала вимогам закону, адже щодо всіх 15 кандидатів, поданих Міністром, проводилось одне "пакетне" голосування. В той же час закон вимагає, щоб кожна кандидатура голосувалась окремо. Так, Верховний Суд встановив, що обом скаржникам заподіяли шкоду честі, гідності та діловій репутації, а тому присудив їм приблизно 7500 євро компенсації моральної шкоди. Також Суд зазначив, що призначені з порушеннями судді вже здійснюють свої повноваження, тому скасувати результати конкурсу неможливо.

В березні 2017 року заявника визнали винним у керуванні автомобілем без водійського посвідчення та під впливом наркотичних речовин. Заявник оскаржив вирок до Верховного Суду. Його справу, не розглянуту судом станом на кінець 2017 року, передали до новоствореного Апеляційного суду. В січні 2018 року заявника повідомили про склад колегії суддів Апеляційного суду, що розглядатиме його справу, до якого входив А. Е., який не був включений до списку 15 кандидатів, рекомендованих Комітетом з оцінки. Заявник клопотав про відвід судді А. Е. у зв'язку з порушенням процедури його призначення, проте клопотання заявника відхилили. У квітні 2018 року заявник звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, стверджуючи, що було порушено право на розгляд його справи «судом, встановленим законом». Заявник вважав, що процедура призначення А. Е. на посаду судді не відповідала вимогам закону, а тому суд у його справі не міг вважатися справедливим. 24 травня 2018 року Верховний Суд відхилив доводи заявника. Так, Суд підтвердив порушення під час призначення А.Е. на посаду судді з боку Міністра, проте визнав такі порушення несуттєвими і такими, що не могли вплинути на неупередженість судді.

Заявник звернувся зі скаргою до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
стаття 6 — право на розгляд справи судом, встановленим законом — справу заявника розглядав суддя, який був призначений на посаду з порушенням встановленої законом процедури.

Прийнятність скарги:
ЄСПЛ визнав скаргу прийнятною.

Результат розгляду:
стаття 6 ЄКПЛ гарантує кожному право на розгляд його справи судом, встановленим законом. Порушення національного законодавства, що регулює створення та компетенцію судових органів, є порушенням статті 6 ЄКПЛ. Відповідно до практики ЄСПЛ, будь-який суд, створений з порушенням закону, не володіє достатньою легітимністю аби розглядати справи. Таким порушенням, зокрема, є призначення судді на посаду з всупереч процедурі, встановленій законом. При цьому, немає необхідності встановлювати, чи створений в незаконний спосіб суд розглядав справу неупереджено, достатньо самого факту створення такого суду всупереч законній процедурі.

Так, ЄСПЛ звертає увагу, що у вказаній справі Верховний Суд вже встановив порушення при призначенні суддів, включаючи призначення А.Е, який розглядав справу заявника. При цьому, Верховний Суд, переглядаючи вирок заявника, встановив, що порушення при призначенні А.Е. на посаду не були суттєвими та такими, що могли вплинути на неупередженість судді. ЄСПЛ зазначає, що завданням Верховного Суду було встановити наявність цих порушень, а не визначити наскільки вони впливають чи не впливають на неупередженість судді.

Окрім того, попередні рішення Верховного Суду встановлюють порушення закону при призначенні суддів Апеляційного суду, зокрема, А.Е, як з боку як Міністра, так і з боку парламенту. Ці порушення є фундаментальним і невіддільними від процесу призначення суддів в новостворений суд. Такі порушення ведуть до втрати довіри до судової системи, яка необхідна в демократичному суспільстві, та суперечать самій суті принципу "суд, встановлений законом". Останній в свою чергу є однією з основних складових принципу верховенства права.

ЄСПЛ визнав порушення статті 6 ЄКПЛ і підкреслює, що протилежний висновок з цієї справи був би рівнозначний тому, що ця гарантія, встановлена цією статтею, була б позбавлена практичного захисту.

Ключова позиція ЄСПЛ:
порушення під час призначення судді на посаду ведуть до порушення права на розгляд справи "судом, встановленим законом", а рішення прийняті таким суддею мають сумнівну легітимність.

Наслідки:
рішення було передано до Великої Палати ЄСПЛ, тому не набрало законної сили. Інформації щодо того, коли саме очікувати на рішення Великої Палати, наразі немає.
Özpınar v. Turkey
(20999/04) від 19.10.2010
Фабула:
в 2002 році розпочалось дисциплінарне провадження щодо заявниці, яка була суддею. Звинувачення щодо неї стосувалось низки дій, серед яких: тісні стосунки з правником, чиї клієнти отримували вигоду від ухвалених нею рішень; постійні запізнення на роботу; невідповідний одяг, а саме міні-спідниці, та зовнішній вигляд. Були допитані свідки, які дали суперечливі свідчення. Також були проаналізовані справи, які розглядала заявниця. Інформацію, зібрану під час провадження, так і не відкрили для неї. Матеріали розслідування направили до Вищої судової ради, яка в 2003 році вирішила звільнити заявницю з посади судді переважно з тих мотивів, що її дії шкодять честі і гідності професії судді. Вона оскаржила це рішення, проте в 2004 році Вища судова рада (ВСР) підтвердила його за результатами розгляду, в якому брала участь заявниця. Їй повідомили про відмову в поновленні на посаді, проте не вказали підстави такого рішення.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
  • стаття 8 ЄКПЛ — звільнення заявниці з посади пов'язане як з її професійною, так і особистою поведінкою. Також постраждала її репутація.
  • стаття 13 — право на ефективний засіб юридичного захисту.
  • стаття 6 — право на справедливий розгляд справи.

Прийнятність скарги:
суд визнав скаргу прийнятною.

Результат розгляду:
на думку ЄСПЛ, критика з боку обвинувачення в процесі розгляду дисциплінарного провадження щодо заявниці не складала втручання в її особисте життя. Етичні зобов'язання суддів можуть зачіпати їхнє особисте життя, коли їхня поведінка шкодить репутації судочинства. Проте, заявниця залишається приватною особою, яка користується захистом статті 8 ЄКПЛ. Навіть якщо певні аспекти її поведінки - наприклад, рішення, прийняті з особистих мотивів, - є підставами для її звільнення, слідство не висувало таких звинувачень і натомість взяло до уваги низку інших дій, які не відносяться до професійної діяльності заявниці.

Кожному судді, якого звільняють з посади на з мотивів, пов'язаних з його/її сімейним чи особистим життям, мають надаватися гарантії змагального процесу перед незалежним та безстороннім органом. Ці гарантії особливо важливі у справі заявниці, оскільки разом зі звільненням з посади вона втратила можливість практикувати право.

Таким чином, ЄСПЛ визнав порушення статті 8 ЄКПЛ.

Щодо статті 13, то ЄСПЛ зазначив, що незалежність складу ВСР, який переглядав рішення про звільнення судді, викликає великі сумніви. Так, склад Ради включав членів, які приймали рішення про звільнення. Тобто, члени Ради переглядали власне ж рішення. Більше того, під час провадження жодного поділу не було зроблено між тими обставинами особистого життя заявниці, які пов'язані з виконанням професійних обов'язків та тими, які ні.

Також, оскільки Конституція Туреччини прямо забороняє перегляд рішень Ради, вона не може вважатись "судом" відповідно до положень статті 6 ЄКПЛ, тому така стаття не застосовується в цій справі.

Таким чином, заявниця не мала доступу до належного засобу правового захисту і наявне порушення статті 13 ЄКПЛ.

Ключова позиція ЄСПЛ:
відсутність можливості оскарження рішення органу, який звільняє суддів з посади, веде до того, що такий орган не може вважатись "судом" в розумінні статті 6 ЄКПЛ, а отже особа, яку звільнив такий орган, позбавлена належного засобу правового захисту.

Наслідки:
суд не призначив жодного матеріального відшкодування заявниці.

ВСР прийняла рішення про необґрунтованість звільнення заявниці та поновила її на посаді.

Окрім того, Туреччина внесла зміни до власної Конституції, якими дозволила перегляд рішень ВСР Державною Радою.

Кількість членів ВСР зросла з 5 до 22, а судді та прокурори отримали право обирати членів Ради. Таким чином, більшість членів до ВСР обирали із судової системи, серед практикуючих суддів та прокурорів.

Також зміни до Конституції запровадили механізм індивідуальних звернень до Конституційного Суду у випадку, якщо права особи, захищені ЄКПЛ, були порушені владою, а всі інші засоби правового захисту особа вичерпала.

Додатково, ВСР переглянула свої попередні рішення, узгодивши їх з цим рішенням ЄСПЛ.
Olujić v. Croatia
(22330/05) від 05.05.2009
Фабула:
заявник був Президентом Верховного Суду Хорватії. В 1996 році Уряд направив подання до Національної юридичної ради (НЮР) із вимогою розпочати дисциплінарне провадження щодо заявника. Його звинувачували в сексуальних стосунках з неповнолітніми та використанні своєї посади для захисту фінансових активностей двох осіб, відомих своїми кримінальними махінаціями. Такими діями заявник сильно зашкодив репутації судової влади.

В листопаді 1996 року НЮР розпочала дисциплінарне провадження стосовно заявника. Під час розгляду справи заявник подав клопотання про відвід трьох членів НЮР на підставі їхнього упередженого ставлення до заявника, яке вони продемонстрували під час дачі інтерв'ю кільком газетам. Таке клопотання відхилили як невмотивоване. Згодом, НЮР також відмовилась задовольняти клопотання заявника про публічний розгляд його справи. В січні 1997 році НЮР встановила, що заявник вчинив дисциплінарне правопорушення, адже підтримував контакти і публічно зустрічався з двома особами, знаючи, що вони були засуджені за кілька злочинів. Окрім того, заявник використовував свою посаду аби захищати інтереси цих осіб. З таких підстав НЮР вирішила звільнити заявника з посади судді та Голови Верховного Суду.

Рішення НЮР підтримала Парламентська палата округів. Проте, в 1998 році Конституційний суд скасував обидва рішення і відправив справу на новий розгляд, адже докази у справі були отримані в незаконний спосіб. Під час нового розгляду заявник знову подав клопотання про відвід членів НЮР, які давали інтерв'ю, та про проведення публічного розгляду його справи. НЮР знову відмовила у їхньому задоволенні. Щодо публічного розгляду справи, НЮР зазначила, що клопотання не може бути задоволене з мотивів захисту честі заявника та судочинства.

В жовтні 1998 року заявника знову визнали винним і звільнили з посади. Парламентська палата округів підтримала це рішення. В грудні 1998 року заявник подав скаргу до Конституційного суду, вказуючи на те, що розгляд справи не був публічним, три члени НЮР не були безсторонніми, та що свідчення на користь заявника не розглянули. В грудні 2004 року Конституційний суд відхилив його скаргу як безпідставну.

Заявник звернувся до ЄСПЛ.

Якої статті ЄКПЛ стосувалось рішення:
стаття 6 — право на справедливий суд.

Прийнятність скарги: скаргу визнали прийнятною. ЄСПЛ визначив, що стаття 6 застосовується до випадків звільнення з посади, якщо національне право виключає можливість судового захисту. Крім того, НЮР відповідає визначенню суду, встановленому законом, в цілях статті 6 ЄКПЛ.

Результат розгляду:
Щодо безсторонності трьох членів НЮР. Суд відзначає, що інтерв'ю з одним з членів (V.M.) опублікували як раз в той час, коли справа заявника вперше потрапила до Палати округів. На той час НЮР вже розглянула справу заявника, проте, оскільки була подана апеляція, рішення не було остаточним. Сам V.M. підтримав клопотання заявника про свій відвід, оскільки голосував проти призначення заявника на посаду Голови Верховного Суду і сам в той час розглядався як кандидат на цю посаду. Він також прокоментував результати розгляду, стверджуючи, що всі звинувачення проти заявника базуються на фактах. ЄСПЛ визначив, що правосуддя не просто має вершитися, має бути видно, як воно вершиться. Тому, той факт, що V.M. публічно розповів, що голосував проти призначення заявника, разом з тим, що він сам претендував на цю посаду, на погляд Суду, створює обґрунтовані сумніви в безсторонності V.M.

Щодо іншого члена НЮР — A.P., який був головою НЮР, — інтерв'ю з ним опублікували, коли справу розглядав Конституційний Суд і, таким чином, розгляд ще не був завершений. Під час інтерв'ю він заявив, що заявник вчинив неправомірні дії і використав свій вплив і контакти аби захистити інтереси двох осіб з кримінальним минулим. Щодо цих висловлювань, ЄСПЛ зазначає, що публічно виражена негативна позиція Голови НЮР щодо заявника абсолютно несумісна з його участю в повторному розгляді справи.

Щодо третього члена — M.H. — його інтерв'ю так само вийшло під час розгляду справи в Конституційному суді. В ньому він зазначив, що вважає комічними твердження заявника про свою упередженість. Він вказав, що заявник не володіє достатніми знаннями та досвідом та є інородним тілом в судовій системі Хорватії. На думку Суду такі твердження однозначно свідчать про упередженість M.H. щодо заявника.

Таким чином, наявне порушення статті 6 ЄКПЛ через відсутність безсторонності Президента НЮР та двох інших її членів.

Щодо публічного розгляду справи. НЮР вирішила усунути суспільство від участі в розгляді справи заявника з мотивів захисту гідності як самого заявника, так і всієї судової влади. Проте ЄСПЛ зазначає, що заявник сам просив про публічний розгляд справи і таким чином визнав, що його гідність не потребує захисту. Більше того, враховуючи високу посаду, яку обіймав заявник і те, що в суспільстві створилось враження про політичну вмотивованість процесу, відкритий розгляд справи був як в інтересах як заявника, так і суспільства.

Таким чином, наявне порушення статті 6 ЄКПЛ щодо публічного розгляду справи.

Щодо рівності сторін у справі. НЮР відмовилась брати до уваги свідчення будь-яких свідків сторони заявника мотивуючи це тим, що обставини, на яких спираються свідчення, вже були встановлені та не є важливими для справи. Проте, на думку Суду, ці свідчення є релевантними для справи і підтримали б лінію захисту. За таких умов, на думку ЄСПЛ, відмова національних органів досліджувати будь-які докази сторони захисту привела до обмеження можливостей заявника представляти себе у справі та не відповідає гарантіям справедливого розгляду, що передбачені статтею 6 ЄКПЛ.

Ключова позиція ЄСПЛ:
критичні коментарі в ЗМІ до остаточного розгляду справи можуть свідчити про відсутність безсторонності осіб, які розглядають дисциплінарне провадження щодо судді. Розгляд дисциплінарного провадження має відбуватись відкрито, якщо особа, щодо якої воно здійснюється, сама попросила про це або вона займає відповідальний пост в суддівській ієрархії. Також такій особі має бути надана можливість представляти свої докази.

Наслідки:
запроваджено нову редакцію Правил НЮР, відповідно до якої розгляд дисциплінарних проваджень щодо суддів має здійснюватись відкрито.

Новий закон про НЮР забороняє членам Ради давати коментарі щодо дисциплінарного провадження або судді, щодо якого відбувається розгляд скарг, до завершення самого розгляду. Також суддям надали право представляти власні докази.
3
РІШЕННЯ СУДУ ЄС
EC v. Republic of Poland
(Lowering of the retirement age of judges
of the ordinary Polish courts)

(Case C‑192/18) від 05.11.2019
Фабула:
у 2017 році Сейм Польщі ухвалив закон, яким знижував граничний вік перебування на посадах прокурорів та суддів звичайних судів. Вік знизився з 67 до 65 років для чоловіків і до 60 років для жінок. Дозвіл на продовження роботи у старшому віці міг видати лише Міністр юстиції. Уряд стверджував, що закон допомагає очистити суди від суддів, які почали кар'єру за комуністичного режиму.

Європейська комісія, вважаючи, що такий закон протирічить праву ЄС, звернулась до Суду Європейського Союзу.

Яких положень статутних документів ЄС стосувалось рішення:
по-перше, ЄК просила Суд визнати норми закону щодо пенсійного віку суддів, такими, що не відповідають статті 157 Договору про функціонування ЄС та статтям 5(а) та 9(1)(f) Директиви ЄП та ЄР 2006/54/EC щодо імплементації принципу рівних можливостей та рівного ставлення до чоловіків та жінок в контексті працевлаштування.

По-друге, ЄК просила суд визнати норми вказаного закону, яким надавалось право Міністру юстиції продовжити граничний вік перебування на посаді, такими, що не відповідають другому підпункту статті 19(1) Договору про Європейський Союз в поєднанні зі статтею 47 Хартії основних прав Європейського Союзу. Останні зобов'язують країни-члени ЄС забезпечити належні засоби захисту прав, передбачених правом ЄС, зокрема, через звернення до незалежного та безстороннього суду, створеного на підставі закону.

Прийнятність скарги:
в 2018 році Польща внесла зміни до оскаржуваного закону. Новий текст більше не містив різного віку виходу на пенсію для чоловіків і жінок. Рішення про продовження терміну їх повноважень мала відтепер ухвалювати Рада суддів, а не Міністр юстиції. Проте, ЄК наполягла на продовженні розгляду справи.

Суд вирішив, що, оскільки на дату спливу строку, встановленого ЄК для зміни оскаржуваного закону, він змінений не був, то Суд повинен розглянути цю справу по суті.

Результат розгляду:
щодо першої скарги ЄК Суд встановив, що відповідно до його практики, стаття 157 Договору про функціонування ЄС чітко забороняє дискримінацію в оплаті праці чоловіків та жінок, як і механізми, що сприяють такій нерівності. Вік виходу на пенсію, зокрема, в силу досягнення граничного віку перебування на посаді, треба розуміти як "оплата" в контексті згаданої статті. Положення, яким встановлюються вікові обмеження для виходу на пенсію, що різняться для чоловіків та жінок, суперечать їй.

Також, стаття 5(а) Директиви 2006/54 забороняє будь-яку пряму чи непряму дискримінацію за гендерною ознакою в контексті отримання соціальних благ. На думку суду, встановлення зниженого віку для виходу на пенсію для жінок жодним чином не вирішує складнощів, пов'язаних з їх професійною кар'єрою та є формою дискримінації за статевою ознакою.

Щодо другої скарги, Суд ЄС вказав на те, що судді повинні бути вільні від будь-яких форм зовнішнього впливу або тиску, що неодмінно включає гарантії щодо звільнення з посади.

Принцип незмінюваності суддів вимагає, зокрема, щоб судді залишались на своїх посадах до досягнення ними граничного віку перебування на посаді, або до вичерпання їхнього мандату, якщо такий мандат має фіксований термін. Проте такі положення не є абсолютними і, зокрема, суддю можна звільнити через невідповідність займаній посаді або грубе порушення своїх обов'язків.

В наявній справі, сам по собі факт того, що вирішення питання про продовження граничного віку перебування на посаді судді покладено на Міністра юстиції, не є порушенням принципу незмінюваності. Окрім того, держава має право встановлювати, чи не встановлювати можливість продовження терміну повноважень судді понад граничний вік. Проте, вона зобов'язана забезпечити належну процедуру такого продовження, яка не викликатиме сумнівів у тому, що на суддю можуть тиснути. Така процедура має протидіяти не тільки прямому впливу на суддю, зокрема, у формі прямих вказівок, а й всім формам непрямого впливу.

Проте, процедура, передбачена новим польським законом, не відповідає повною мірою таким принципам. Закон встановлює, що Міністр юстиції може продовжувати чи не продовжувати термін перебування на посаді залежно від раціонального використання персоналу суду та його завантаженості. Проте, такі критерії занадто розмиті і не піддаються перевірці. Більше того, таке рішення Міністра неможливо оскаржити до суду.

Також новий закон не визначає строку, протягом якого Міністр має вирішити питання продовження перебування судді на посаді. Так, якщо до спливу терміну повноважень судді Міністр ще не прийняв рішення, суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття такого рішення. Це створює атмосферу невизначеності щодо подальшої долі судді та можливості для тиску на нього.

Окрім того, закон визначає максимальний вік, до якого може бути продовжений граничний вік перебування на посаді -—70 років. Таким чином, для чоловіків максимальний термін подовження складе 5 років, а для жінок — 10 років, що так само є формою дискримінації за статевою ознакою.

Враховуючи це, суд підтримав скарги ЄК та визнав положення польського закону такими, що не відповідають законодавству ЄС.

Ключова правова позиція Суду Європейського Союзу:
встановлення різного граничного віку перебування на посаді для жінок та чоловіків-суддів є дискримінацією за статевою ознакою. Нечітка процедура продовження граничного віку є порушенням принципу незмінюваності суддів.

Наслідки:
ще до прийняття остаточного рішення у справі Польща скасувала спірні положення нового закону. Право на продовження граничного віку перебування на посаді судді передали Раді суддів.
EC v. Republic of Poland
(Independence of the Supreme Court)
(Case C‑619/18) від 26.06.2019
Фабула:
2018 року в Польщі вступив в силу закон, який знижував граничний вік перебування на посаді суддів Верховного Суду Польщі з 67 до 65 років. Продовжити роботу у старшому віці вони могли лише за дозволом Президента.

Європейська комісія, вважаючи, що такий закон протирічить праву ЄС, звернулась до Суду Європейського Союзу.

Яких положень статутних документів ЄС стосувалось рішення:
ЄК просила Суд визнати положення нового закону, такими, що не відповідають другому підпункту статті 19(1) Договору про Європейський Союз в поєднанні зі статтею 47 Хартії основних прав Європейського Союзу. Останні зобов'язують країни-члени ЄС забезпечити належні засоби захисту прав, передбачених правом ЄС, зокрема, через звернення до незалежного і безстороннього суду, створеного на підставі закону.

Прийнятність скарги:
1 січня 2019 року вступив в силу закон, який скасував норми, оскаржувані ЄК. Суддів, яких звільнили через досягнення граничного віку, поновили на посадах. Норму, яка дозволяла Президенту продовжувати строк перебування суддів Верховного Суду на посаді — скасували. Тому подальший розгляд справи, на думку Польщі, був безпідставний. Проте, ЄК наполягала на продовження розгляду.

Суд вирішив, що, оскільки на дату спливу строку, встановленого ЄК для зміни оскаржуваного закону, він змінений не був, то Суд повинен розглянути цю справу по суті.

Результат розгляду:
Суд Європейського Союзу вказав, що незалежність суду в контексті другого підпункту статті 19 Договору про Європейський Союзу, складається з двох аспектів. Перший аспект — зовнішній — передбачає, що суд працює автономно, без ієрархічного чи будь-якого іншого підпорядкування іншому органу. Другий аспект — внутрішній — передбачає безсторонній розгляд справи в суді, без надання будь-яких переваг одній із сторін.

Суд вказав на те, що свобода суддів від будь-яких форм зовнішнього впливу або тиску на них неодмінно включає гарантії щодо звільнення з посади.

Принцип незмінюваності суддів вимагає, зокрема, щоб судді залишались на своїх посадах до досягнення ними граничного віку перебування на посаді, або до вичерпання їхнього мандату, якщо такий мандат має фіксований термін. Проте цей принцип не є абсолютним і, зокрема, суддю можна звільнити через невідповідність займаній посаді або грубе порушення своїх обов'язків.

Той факт, що за новим законом знижений граничний вік перебування на посаді судді застосовується до суддів, призначених до набуття чинності цією нормою, викликає обґрунтовані сумніви щодо відповідності такого закону принципу незмінюваності.

У вказаній справі Польща стверджувала, що рішення знизити граничний вік перебування на посаді для суддів Верховного Суду до 65 років обумовлений необхідністю стандартизувати такий вік з загальним пенсійним віком в Польщі для всіх працюючих.

Суд вказав на те, що сама по собі мета стандартизувати пенсійний вік і збалансувати вікову структуру, щоб надати доступ молодшому поколінню до посади, є легітимною. Проте, в наявній ситуації є великі сумніви, що оскаржувана реформа переслідує саме таку мету, а не намагається усунути від здійснення правосуддя певну групу суддів.

Також, Суд звернув увагу на те, що новий закон запроваджує можливість Президенту продовжити граничний вік перебування судді на посаді на 6 років. В той же час, реформою граничний вік для суддів знижується на 5 років. Це додатково викликає сумніви щодо справжніх цілей оскаржуваного закону. При цьому, під скорочення внаслідок реформи потрапить третина складу Верховного Суду, включно з Першим Президентом Суду.

Враховуючи це, Суд дійшов до висновку, що зменшення граничного віку перебування на посаді для суддів Верховного Суду не відповідає легітимній меті і йде врозріз з принципом незмінюваності суддів.

Стосовно повноважень Президента продовжувати граничний вік, Суд визначив, що у нього в цьому плані наявна повна дискреція, адже рішення Президента не обмежені жодними критеріями. Окрім того, такі рішення неможливо оскаржити.

Так, спірний закон зобов'язував Вищу юридичну раду Польщі надавати Президенту висновки щодо необхідності продовження граничного віку для того чи іншого судді. Проте, як встановив Суд ЄС, часто такі висновки були формальними і не містили жодного обґрунтування, а тому не можуть забезпечити Президента достатньою інформацією для прийняття об'єктивного рішення.

Враховуючи викладене, Суд дійшов до висновку, що надання Президенту права на продовження граничного віку перебування на посадах суддів Верховного Суду йде врозріз з принципом незалежності суддів.

Ключова правова позиція Суду Європейського Союзу:
застосування нового граничного віку перебування на посаді до тих суддів, які були призначені до запровадження такого віку, є порушенням принципу незмінюваності суддів. Надання при цьому права Президенту на власний розсуд продовжувати граничний вік є порушенням принципу незалежності суду.

Наслідки:
ще до прийняття кінцевого рішення у справі спірні положення нового закону скасували, а звільнених внаслідок реформи суддів - поновили на посадах.
EC v. Hungary
(Case C‑286/12) від 06.11.2012
Фабула:
в 2011 році за результатами виборів абсолютну більшість в парламенті Угорщини здобула партія Фідес. Після перемоги на виборах партія вирішила провести радикальну судову реформу. Так, влітку 2011 року Парламент Угорщини прийняв закон, який знижував граничний вік перебування на посаді для суддів, прокурорів та нотаріусів —з 70 до 62 років. Новий закон змусив би дочасно піти у відставку 236 суддів - десяту частину суддівського корпусу країни.

Європейська комісія, вважаючи, що такий закон протирічить праву ЄС, звернулась до Суду Європейського Союзу.

Яких положень статутних документів ЄС стосувалось рішення:
ЄК просила Суд визнати положення нового закону, такими, що не відповідають статтям 2 і 6(1) Директиви Ради ЄС 2000/78/EC від 27.11.2000. Останні встановлюють загальні положення щодо рівного ставлення та заборони дискримінації в трудових відносинах. Зокрема, стаття 6(1) встановлює, що різне ставлення на підставі віку не має складати дискримінації і повинно обумовлюватись легітимною метою.

Прийнятність скарги:
16 липня 2012 року Конституційний суд Угорщини скасував зі зворотньою силою оскаржувані положення угорського законодавства. Проте, ЄК наполягла на продовженні розгляду справи і прискореній процедурі.

Суд вирішив, що, оскільки на дату спливу строку, встановленого ЄК для зміни оскаржуваного закону, він змінений не був, то Суд повинен розглянути цю справу по суті.

Результат розгляду:
як вже було зазначено, стаття 6(1) Директиви 2000/78 встановлює, що різне ставлення на підставі віку не має складати дискримінації і повинно обумовлюватись легітимною метою. Відповідно необхідно встановити чи оскаржувані положення відповідають цій легітимній меті.

Так, Угорщина стверджувала, що насправді оскаржувані положення знизили вікову межу обов'язкового виходу у відставку, аби виправити ситуацію позитивної дискримінації на користь суддів, прокурорів та нотаріусів за діючим законодавством. Адже вони, на відміну від інших працівників державного сектору, могли залишатися на своїх посадах до 70 років. Іншою ціллю було забезпечення збалансованої вікової структури, гарантування доступу до посад молодих правників.

На думку Суду, обидві ці цілі можуть бути легітимними. Проте, необхідно встановити чи методи, застосовані Угорщиною, справді допоможуть досягти їх. Так, положення нового закону не пропонують жодних перехідних заходів, аби захистити законні сподівання осіб стосовно віку виходу у відставку. Так, більшості осіб, які досягли або скоро досягнуть нового граничного віку перебування на посаді, доведеться вийти на пенсію менше, ніж за рік після вступу в силу нового закону. В такій ситуації в людини просто не буде часу, аби здійснити заходи економічного та фінансового характеру, аби підготуватись до виходу на пенсію і зменшення доходу.

Також варто взяти до уваги, що іншим законом, прийнятим 2010 року, передбачається підвищення пенсійного віку для публічних службовців з 62 до 65 років в 2014 році. Тобто, перехідний період в цьому випадку складе 4 роки. Це свідчить про те, що інтереси тих, кого стосуватиметься зниження граничного віку, не взяті до уваги в тій самій мірі, як інтереси тих, кому збільшили пенсійний вік.

Щодо збалансованої вікової структури, то, на думку Суду, ефект від реформи буде короткостроковим і не матиме значного впливу в середній та довгостроковій перспективах.

Тому Суд ЄС дійшов до висновку, що запропоновані заходи не дозволяють досягнути легітимної мети та протирічать принципам пропорційності та рівного ставлення на основі віку.

Ключова позиція Суду Європейського Союзу:
швидке та поспішне застосування нового граничного віку перебування на посаді для суддів, прокурорів та нотаріусів, без застосування необхідних перехідних засобів, веде до порушення принципу рівного ставлення на основі віку.

Наслідки:
ще до прийняття кінцевого рішення у справі спірні положення нового закону скасували.
4
РІШЕННЯ, ЩО ОЧІКУЮТЬСЯ
Заявників призначили на посади віце-президентів Регіонального суду Кельце строком на 6 років. В 2017 році новий закон надав право Міністру юстиції на власний розсуд звільняти очільників кожного суду протягом 6 місяців з дня вступу закону в силу. Він скористався цим правом, звільнивши заявників. Останні звернулись до ЄСПЛ.
У 2016 році Генеральна асамблея Вищого адміністративного суду обрала заявника на посаду члена Національної судової ради строком на 4 роки. В 2017 році новий закон змінив порядок формування Ради, за яким її члени відтепер призначаються Сеймом. В 2018 році Сейм обрав 15 нових членів НСР і, згідно з новим законом, повноваження заявника достроково припинились. Не погоджуючись з цим, він звернувся до ЄСПЛ.
Заявників, які були прокурорами, відсторонили від виконання посадових обов'язків в зв'язку з кримінальним провадженням щодо них за ненадання коректної декларації про активи в рамках процесу люстрації. Заявники оскаржили це рішення до спеціально створеної Апеляційної палати, проте вона відхилила їхні скарги. Заявники звернулись до ЄСПЛ.
Заявника відсторонили від виконання посадових обов'язків через ненадання коректної декларації про активи в рамках процесу люстрації. Заявник оскаржив це рішення до спеціально створеної Апеляційної палати, проте вона відхилила його скаргу. Заявник звернувся до ЄСПЛ.
Bara v. Albania
(43391/18)
Заявник оскаржив рішення суду апеляційної інстанції до Верховного Суду у жовтні 2016 року, однак його справа до цих пір не розглянута через брак суддів та, як наслідок, тимчасову недієздатність суду. Заявник скаржиться на порушення пункту 1 статті 6 ЄКПЛ в частині права на доступ до суду, права на розгляд його справи протягом розумного строку, та на брак ефективних засобів правового захисту.
Аналіз підготовлено в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні.

Думки та позиції викладені у аналізі є позицією ГО "Фундація DEJURE" та не обов'язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні, Міжнародного фонду «Відродження» та Ініціативи відкритого суспільства для Європи (OSIFE).