«Судова реформа стала прокляттям Порошенка»: інтерв'ю з Михайлом Жернаковим
13.05.2019
Чому судова реформа провалена, хто за це відповідає, чому не відбулося оновлення судової системи, а судді досі підзвітні політикам, а не суспільству, що саме повинен зробити наступний Президент — в інтерв'ю Бюро судової інформації з Михайлом Жернаковим, головою правління Фундації DEJURE, головним експертом з судової реформи Реанімаційного пакету реформ, кандидатом юридичних наук.
Фото:
Paneuropa Ukraine
— Почнімо із загального опису сьогоднішній ситуації з правосуддям в Україні. Cудова реформа триває вже 5 років, за цей час були прийняті зміни до Конституції, низка законів, створені нові судові органи. Але при цьому, довіри до суду у громадян немає. Чому така ситуація склалась, на ваш погляд?

 — Ми у 2014 році заміряли рівень довіри суспільства до судової влади, подивились, які є проблеми. Ми побачили, що рівень повної довіри був менший, ніж рівень повної довіри до російських медіа, при тому, що війна вже йшла. Люди не довіряли судам, тому що бачили там корупцію (94% опитуваних), 80% громадян вважають, що залежність від політиків та олігархів є ключовою проблемою судів. Називали ще кругову поруку, неможливість притягнути суддів до відповідальності, коли вони виносять неправосудні рішення. На підставі цього були розроблені певні заходи для подолання цієї проблеми: якщо є корупція — потрібні антикорупційні органи, якщо є залежність — потрібно унезалежнити судову владу та зробити її підзвітною суспільству. Громадськість саме на це звернула увагу. Але були й інші сили: по-перше, саме суддівство, яке не хотіло змінюватись, по-друге, це недоброчесні політики, які хотіли продовжувати використовувати судову владу для власних інтересів. Це дуже загальна відповідь на те, чому не вдалась судова реформа.
Наразі рівень довіри дорівнює тому, що був на останньому році правління Януковича: довіряють повністю або частково десь 10% громадян. Менше 1% громадян вважають судову реформу повністю успішною. Тобто зараз ми не можемо говорити, що судова реформа відбулась, скоріш, вона провалена. Тому зараз вже новообраний Президент та Рада, яку будемо обирати, повинні прийняти закони, які дозволять її реанімувати та зробити ефективною.
— Яка роль саме Президента була у реформуванні судів? Чи вважаєте ви, що судова реформа провалена саме через дії Петра Порошенка?

 — Відповідальність покладаємо в першу чергу на Порошенка. На мою думку, результати цих виборів — це в тому числі результат неуспішної політики Президента щодо судової реформи за останні роки. Саме Президент є автором цієї реформи, саме Президент сказав, що це реформа реформ, яку треба зробити щонайперше, саме Президент є автором всіх законопроектів, включно зі змінами у Конституцію, відповідно до яких здійснюється судова реформа.

З 2014 року і до сьогодні ми наголошували на тому, що не так було у цих актах, що потрібно було виправити, як потрібно було оновлювати судову владу. Попри всі зусилля, що докладені (а це і зміни до Конституції, біля 10 законів, кваліфікаційне оцінювання суддів, створення нового Верховного Суду), результатів ми майже не бачимо. Чому? Тому що представники влади, люди, наближені до Адміністрації Президента, намагались і далі впливати на суди і далі будували систему таким чином, щоб не робити її незалежною, а приборкати її, поставити своїх суддів. Новий Верховний Суд більше залежить від Порошенка, ніж від попередньої влади.

— А що саме дозволяє вам так говорити?

 — Процедури добору, які були, їхні результати. Давайте подивимось. Чому вимагалось оновлення суддівського корпусу? Суддя — це чиновник, який має найширшу дискрецію, суддя може майже все, тому якість судочинства залежить від того, що у судді в голові. За часів Януковича суддів обирали, за невеликим виключенням, за лояльністю або корупційними діяннями. Основна задача була змінити цих старих суддів. Була велика проблема саме з доброчесністю суддів, тому і вимога у Конституції з’явилась така, і запровадили Громадську раду доброчесності, щоб вона перевіряла суддів. Тому що вже не довіряють органам, які здійснюють цей відбір та перевірку: Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) і Вищій раді правосуддя (ВРП). Вони — одна більш ніж на дві третини, інша наполовину — складаються з суддів, обраних самими суддями. Тобто ми задачу оновлення суддівського корпусу доручили самим суддям, яких ми хочемо оновити. Величезна кількість недоброчесних суддів, до яких є питання по їхніх статках і колишніх рішеннях, попроходила сито кваліфікомісії суддів, де сидять такі ж судді, до яких можна висунути ті самі претензії.

Зараз потрібно перезапустити ці органи, щоб туди входили люди, яким суспільство довіряє: представники громадськості, іноземні експерти.

— Що для цього треба зробити? Розробити і внести законопроект про зміну складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів?

 — Можна зробити змінами до закону вже існуючого. Якщо не брати склад Вищої ради правосуддя, решта конституційних положень не є поганими, питання в тому, як ми їх впроваджуємо, як на місці застосовує ці норми, наскільки доброчесна сама ВККС, яку очолює Сергій Козьяков.
Наприклад, приходить на кваліфікаційне оцінювання суддя, у якої питають, звідки будинок у 400 кв. м, дві земельні ділянки та дві квартири у центрі Києва? А вона відповідає, що студенткою працювала у ГДР кочегаркою та збирала полуницю, зекономила дойчемарки, потім обміняла та купила майно. Це реальне пояснення судді, її комісія пропускає, а потім з'їзд суддів обирає її членкинею ВРП, яка потім повинна перевіряти нових суддів на доброчесність. Це абсурд. Тому потрібні зміни до закону, які перезавантажать всі органи.
У питанні очищення суддівського корпусу українці вшестеро більше довіряють представникам громадськості, ніж суддям: 47% проти 8%. Також набагато більше, ніж суддям, українці довіряють міжнародним експертам (30%). От і відповідь на те, з кого ці органи повинні складатись.

— Як ви оцінюєте ефективність громадськості і міжнародних експертів у відборі суддів?

 — Вони довели ефективність. Наприклад, Громадська рада доброчесності (ГРД) перевірила вже тисячі суддів, ретельно дослідила, ухвалила висновки, зробила величезну серйозну роботу, яка майже не сприймається ВККС. Бо і в ради міжнародних експертів, і в ради доброчесності немає достатніх повноважень. «Міжнародники» мають лише право вето щодо недоброчесних кандидатів і не впливають на остаточний результат конкурсу, а ВККС легко долає, а то й взагалі незаконно ігнорує висновки громадськості. Наприклад, нещодавно на конкурс до Верховного Суду пройшов племінник Ківалова, син кума Ківалова, люди, пов’язані безпосередньо з Порошенком.

— Тобто, щоб процес очищення судової влади зрушив з мертвої точки, необхідно розширити повноваження громадськості й міжнародних експертів?

 — Або включити їхніх представників безпосередньо до органів суддівського врядування, де б вони становили більшість.

Хіба не соромно, коли посол США в Україні Марі Йованович питає, чому з 200 фіналістів конкурсу обирають недоброчесних суддів? Тоді вона закликала надати ГРД більше повноважень, щоб рада визначала. Але є й позитивний приклад: формування Антикорупційного суду, у створенні якого брала участь рада міжнародних експертів, яка мала власні повноваження — не допустити недоброчесних суддів. Міжнародні експерти викинули з конкурсу до Антикорсуду 42 недоброчесних чи непрофесійних кандидати — близько 40% від загальної кількості До Антикорупційного суду не потрапив практично жоден кандидат, щодо якого були обґрунтовані сумніви і який не розвіяв їх на співбесіді, чого раніше не траплялося на жодному конкурсі на суддівські посади.

— Ви сказали про ще одну проблему у контексті реформування судової системи: судді підзвітні політикам, а не суспільству. Треба привести кілька прикладів, щоб було зрозуміло. Наприклад, ви часто критикуєте суддів Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК), який до речі, не був реформований.

 — А це взагалі суд, який вже давно треба було ліквідувати, бо його «зірковий склад» спеціально був створений Портновим та Ківаловим за часи Януковича. Навіть якщо деякі судді будуть перевірені, а деякі звільнені, це не вирішить проблеми ОАСК. Цей суд має унікальну підсудність: він може визнати протиправним і скасувати будь-яке політичне рішення міністерства, центрального органу виконавчої влади і фактично будь-якого органу влади, що знаходиться в місті Києві чи встановити відсутність у них повноважень. Пам’ятаємо позов до Уляни Супрун.

В цьому суді досі є суддями Богдан Санін, який заборонив Майдан. У 2015 році термін його суддівських повноважень завершився, для безстрокового призначення суддя повинен був успішно пройти кваліфікаційне оцінювання, чого не сталося. Отже, сумарно він вже більше 3 років не має повноважень здійснювати правосуддя, проте ходить на роботу та отримує заробітну плату.

— До речі, Богдан Санін займає посаду судді-спікера цього суду. Нагадаємо також, що його тесть — екс-голова Севастопольської міської державної адміністрації Володимир Яцуба, який під час Революції гідності організовував поїздки на «антимайдан» у Києві. Крім того, була інформація, що Богдан Санін разом з дружиною їздив відпочивати до вже окупованого Криму.

 — Голова Окружного адміністративного суду Павло Вовк — колишній помічник Ківалова. Там продовжує працювати і Євген Аблов, який зобов’язав «Беркут» розігнати Майдан. Це цинізм, який не можна уявити. Але чомусь цей суд зник з указу Президента про реорганізацію і ліквідацію судів, який був ухвалений наприкінці 2017 року. Порошенко запитував Вищу раду правосуддя, чи можна цей суд ліквідувати відповідно до процедури. А потім в указі дивовижним чином ОАСК зник. І зараз саме цей суд продовжує ухвалювати рішення, від яких волосся на голові стає дибки: відсторонення Супрун, поновлення Насірова, заборона перейменовувати московську церкву, скасування націоналізації Приватбанку, скасування конкурсу на посаду керівника митниці.

Моє глибоке переконання — треба ліквідувати цей суд, створити на конкурсних засадах новий з доброчесними суддями. Але в першу чергу, треба реорганізувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів і Вищу раду правосуддя. Зробити так, щоб туди входили люди, яким довіряє суспільство.

Це, до речі, обіцяв зробити Володимир Зеленський, який підписав Порядок денний реформи правосуддя для кандидатів у Президенти України від 24 громадських організацій. Подивимось, чи дії його не розійдуться з його словами, чи буде поданий такий законопроект, чи буде перезапущений процес оцінювання суддів, який практично зараз провалився: лише 15 суддів біли звільнені з 2400, які проходили це кваліфікаційне оцінювання.
— Тобто ви вважаєте, що треба проводити ще раз кваліфоцінювання всіх суддів?

— Ще раз проводити кваліфоцінювання щодо суддів, до яких не було претензій, немає сенсу, це неефективне використання коштів українців. Достатньо передбачити повторне оцінювання суддів, стосовно яких були обґрунтовані сумніви в Громадської ради доброчесності, що не були взяті до уваги ВККС. А це відбувається масово. До самих членів ВККС можна висловити ті самі претензії, які висловлюються до суддів. І це конфлікт інтересів: ти перевіряєш інших суддів на те, що сам колись вчиняв. Насправді, цих декілька сотень суддів можна за півроку-рік перевірити, якщо буде політична воля. Але знову ж таки, подивимось, як нова Адміністрація Президента буде над цим працювати.

— І першим кроком у виконанні обіцяного порядку денного що має бути?


— Перезапуск ВККС, відбір до неї громадськості та міжнародних експертів і перезапуск кваліфікаційного оцінювання щонайменше тих суддів, що мають негативні висновки ГРД. Тобто система проста: забираємо «поганих» суддів та розбудовуємо нову судову систему, якій довіряють.

— Говорячи про проблему оновлення судової системи, треба згадати обіцяну реорганізацію судів першої інстанції та апеляційних судів.

— Велика частина суддів пішла добровільно, близько 3 тисяч. І це велика можливість: можна давно було б набрати нових суддів.
У нас за останні 5 років — нуль нових суддів у судах першої інстанції і нуль нових суддів в апеляції.
— І це, до речі, аргумент для виправдання низької ефективності кваліфоцінювання — «набирають, бо нікому розглядати справи»?

— Поза сумнівом. На наше глибоке переконання, цей процес треба було починати у 2014 році й робити паралельним: зараз ми мали б зовсім іншу судову систему. Було біля 9 тисяч суддів, зараз мінімум третина була б з новим мисленням, судді, які б не працювали під тиском. Але ми цього не робимо.

— Чи достатня в країні кількість молодих правників, з якісною освітою, які б могли стати цими молодими суддями?

— Певний час тому був оголошений конкурс на зайняття вакантних посад у судах першої інстанції, процес ніби йде, але переважна більшість тих, хто не працював помічниками судді, мають проходити рік навчання в школі суддів. Що там рік робити? Таке враження, ніби було спеціально зроблено так, щоб за 5 років не з'явилося нових суддів, щоб системою було легше керувати. «Новій крові» не дають спеціально з'явитись у судовій системі.

— А саме суддівське середовище готове до нових облич? Чому до Верховного Суду не потрапив суддя Бахмацького райсуду Чернігівської області Павло Пархоменко, який і від вас отримував премію «ЧЕСТЬ року»?

— Це взагалі жахлива ситуація, тому що Павло Пархоменко був єдиним, кого не пропустила Вища рада правосуддя. Він — один з найкращих суддів України, він впроваджує нові стандарти в правосудді для дітей. Він стільки всього зробив, його в приклад всім суддям треба ставити. Коли Вища рада правосуддя вже рекомендувала Президентові на внесення подання на призначення, він був єдиний, кого не рекомендували. Наприклад, кум Ківалова, який приватизував службові квартири і потім продавав, юристка Порошенка Тетяна Малашенкова, яка у ВРП дозволила уникнути відповідальності більшій частині «суддів Майдану», попроходили, а Павло Пархоменко — ні.

Суддям нецікаво (приймати нові обличчя, – ред.) з фінансової точки зору. От є суддя, частина системи, який знає, як прийти, знає, як працює система, яка «такса» за вирішення тих чи інших спорів. А завтра поруч з'являється хтось новий, хто не бере хабарів, хто справу буде розглядати по закону, і «каса» проходить повз. А є ще мотивація: нових суддів не пускають політики, тому що вони «не ручні».

Більше того, Вища рада правосуддя, яка має захищати незалежних суддів, активно боролась із незалежними суддями. Лариса Гольник — суддя-викривачка, яку ВРП покарала за допис у Фейсбуці, через що та не змогла взяти участь у конкурсі до Антикорсуду. Павло Пархоменко, якого згадали і який не потрапив до Верховного Суду. Віктор Фомін, який розглядав справи НАБУ стосовно рюкзаків Авакова, Одеського аеропорту і якому ВРП не продовжила відрядження до столичного суду, щоб він не зміг надалі розглядати там справи топ-корупціонерів. Суддя Радченко, який давав дозвіл на обшук у голови ОАСК Павла Вовка. Суддю Цокол, яка відмовилась взяти під арешт Саакашвілі, взагалі вирішили звільнити з посади.

— Ми весь цей час говорили про дві основні проблеми судової реформи: оновлення судової системи та підзвітність суддів політикам, а не суспільству. Які ще існують проблеми і як їх можна подолати?

— У нас є ті, хто приймає остаточні рішення: ВККС, ВРП, — це все ще підконтрольні політикам органи. Доходить до абсурду: ВККС, яка має публікувати суддівські досьє на своєму сайті, згідно із законом, затирає в них всю інформацію, досьє за минулі роки і розповідає про безпрецедентну прозорість. Хочеться запитати Сергія Козьякова і компанію: чому прямо порушується закон? При цьому розповідають, що 60 суддів на день проходять кваліфікаційне оцінювання, — конвеєром, і ми кажемо, що у нас є успішна судова реформа. Це шкодить багатьом політикам, і Порошенкові, якій багато зробив: судова реформа могла бути його успіхом, а стала його прокляттям у тому вигляді, як вона є.

Роботи ще багато. Але є і позитив у тому, що ми знаємо, що і як робити далі, що суспільство надало однозначну оцінку цій судовій реформі, яка фактично не відбулася, і ми маємо тепер інформацію про всіх суддів. Потрібна політична воля. Треба окреслити правила, дотримуватись їх і провести реформу, нарешті, як належить.

Тетяна Курманова для Бюро судової інформації
DJR
Пов'язані матеріали