Вчора у Верховній Раді прийнято за основу проект Закону №7633 про внесення змін до деяких законів України щодо заборони використання джерел інформації держави-агресора або держави-окупанта в освітніх програмах, в науковій та науково-технічній діяльності.
Нарешті українська освіта і наука має шанс відірватись від радянського та російського впливу. Оскільки відповідно до законопроєкту складові освітньої, освітньо-наукової програми та наукові дослідження не можуть містити посилань на джерела інформації, створені: на території держави, визнаної Верховною Радою України державою агресором або державою-окупантом; державною мовою держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом; фізичною особою, яка є громадянином (підданим) держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором або державою-окупантом; юридичною особою зареєстрованою на території держави-агресора або держави-окупанта, або кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є резидент держави-агресора або держави-окупанта.
Раніше інші органи та установи вже звертали увагу на російський слід в українській науці та необхідність очищення від нього. Наприклад, Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти у рішенні від 1 серпня 2022 року звернулося до закладів вищої освіти та наукових установ стосовно недопущення використання російської мови у наукових виданнях.
Законопроєкт № 7633 дуже на часі зараз, оскільки чимало українських вчених-правників і далі активно використовують російські джерела для обґрунтування результатів своїх юридичних наукових досліджень
Наприклад, переважна більшість дисертацій з юридичних наук містить посилання на радянські та російські джерела. Такий висновок можна зробити на основі аналізу змісту дисертацій з юридичних наук, за якими у червні 2022 року Атестаційна колегія МОН затвердила рішення спеціалізованих вчених рад щодо присудження наукового ступеня доктора та кандидата наук, а також ступеня доктора філософії ряду осіб.
Інколи кількість таких джерел сягає сотні найменувань в одній дисертації. При чому часто використання саме таких джерел не є об’єктивно потрібним і взагалі викликає здивування.
Наприклад, в докторській дисертації, що присвячена дослідженню виконання конституційних обов’язків у країнах ЄС, знаходимо купу російських джерел, починаючи від «Юридический статус личности в России» до «Институт налоговых обязательств в налоговом праве Российской Федерации» та «Права человека и правозащитное регулирование: Проблемы теории и практики. Волгоград: ВА МВД России, 2004. 252 с.». Або в дисертації, присвяченій забезпеченню прав дітей в умовах військових дій на Донбасі використано російські джерела про права особистості 1997 та 1978 року. Це дивує, бо автори могли спокійно обійтись без цих джерел, оскільки ті не є настільки унікальними, щоб без них знизилася би наукова цінність роботи.
Не знаємо, що ж ще має статися, щоб українська юридична наука дійсно стала українською та змінила вектор кардинально, в проєвропейському напрямку. Але ця практика продовжується, і ні в авторів, ні в наукових керівників чи наукових консультантів, ні в рецензентів чи членів вчених рад не виникає жодних питань.
Сподіваємось, що законопроєкт № 7633 буде прийнятий в цілому найближчим часом, і під час його доопрацювання до другого читання кардинально не зміниться. Бо і МОН, і Національна академія наук, і Комітет з освіти, науки та інновацій, хоч і мають низку зауважень і доповнень до нього, але концептуально підтримують його прийняття.
Втім, навіть без законопрооєкту, закликаємо українських вчених-правників відмовитись від використання праць радянських, російських та білоруських авторів у своїх наукових працях та освітніх матеріалах.
От порадьте, як будувати ефективну правову систему та верховенство права, коли в основу закладається російська чи «совєтьська» література?