Новини
Верховний Суд

Як суди легітимізують громадян РФ у держорганах України під час війни

Антон Зелінський, юрист Фундації DEJURE

2024 рік почався з двох резонансних судових рішень – за позовами про поновлення на посадах на посадах громадян Росії, судді Богдана Львова та ексчиновниці Міністерства юстиції Марини Прилуцької. До цього обидвох усунули з посад через російські паспорти. Однак наданих журналістами і СБУ доказів виявилося недостатньо: судді, які розглядали ці справи, наголосили, що підтвердженням громадянства РФ можуть бути виключно оригінали документів або їх офіційні копії, отримані українськими держорганами.

Такі судові рішення створюють небезпечний прецедент у схожих випадках. Зрозуміло, що в умовах війни, при розірванні дипломатичних відносин, неможливо розраховувати на офіційні відповіді органів влади РФ на запити української влади. Тому це не може бути адекватним стандартом доведення наявності громадянства РФ у тієї чи іншої особи.

Фундація DEJURE проаналізувала судові рішення щодо Львова і Прилуцької, щоб з’ясувати підстави їх ухвалення, позицію суду, та подальші наслідки.

Справа судді Львова
З часу виходу розслідування журналістів проєкту Радіо Свобода "Схеми" про російський паспорт судді Касаційного господарського суду у складі Верховного суду Богдана Львова пройшло півтора роки. Журналісти тоді виявили, що Львов також мав індивідуальний податковий номер, запис в офіційному реєстрі РФ про операцію з нерухомістю у Москві. Фотокопії цих документів були долучені до матеріалів журналістського розслідування.

Після публікації тодішній Голова Верховного Суду Всеволод Князєв відрахував суддю Львова зі штату згідно з наказом № 3097-к від 04.10.2022 року. Підставою для цього став лист СБУ № 2/5-23154дск від 03.10.2022 року про російське громадянство судді Львова на основі перевірки матеріалів журналістського розслідування в офіційних відкритих реєстрах РФ.

За законом добровільне набуття громадянства іншої країни є підставою для припинення громадянства України. Процедуру припинення громадянства визначає Закон “Про громадянство України” та Порядок № 215, затверджений указом Президента України.

Фундація DEJURE неодноразово направляла звернення до Державної міграційної служби України з проханням, за наявності достатніх підстав, розпочати процедуру позбавлення громадянства Богдана Львова, однак про результати розгляду таких звернень і самої процедури організацію не повідомили, оскільки начебто інформація є конфіденційною. Однак, під час одного із судових засідань представник Львова повідомив, що ДМС припинила цю процедуру.

У січні 2024 року справу про поновлення Львова на посаді у першій інстанції розглянув Київський окружний адміністративний суд (суддя Альона Кушнова). У своєму рішенні у від 10.01.2024 року КОАС зазначив, що "юридичний факт отримання суддею громадянства Російської Федерації повинен бути беззаперечним та підтверджуватися тільки належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, такими як паспорт громадянина РФ та офіційні відомості (документи), на підставі яких такий був виданий".

Верховний Суд у своєму відзиві як відповідач, заявив, що позивач, Богдан Львов, помилився щодо предмета доказування — визнати протиправним наказ про відрахування з штату і скасувати його. На їх думку, оскільки Голова ВС не мав повноважень для витребування документів, предметом спору мала б бути його оцінка листа СБУ.

Загалом як відповідач Верховний Суд зайняв доволі пасивну позицію. Наприклад, на судовому засіданні його представник не зміг пояснити причину відрахування судді Львова зі штату Верховного Суду. Незрозуміло чому це сталося: через отримання статусу громадянина іншої держави за власною ініціативою, чи через “невчинення дій для позбавлення” цього статусу протягом десяти днів після з’ясування цієї інформації.

Щобільше, 9 січня 2024 року, за день до розгляду справи у суді, новий Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко взагалі заявив у інтервʼю, що Богдана Львова відрахували зі штату через “суб’єктивне рішення ще тодішнього Голови Верховного Суду Всеволода Князєва”. Такі висловлювання не тільки погіршили позицію ВС як відповідача у справі перед її розглядом, а ще й є потенційним порушенням п. 2.4. Бангалорських принципів поведінки суддів та ст. 17 Кодексу суддівської етики.

Зокрема, п. 72 коментаря до Бангалорських принципів зазначає, що “під час провадження про перегляд судового рішення, в якому суддя є однією зі сторін як офіційна особа, такий суддя не повинен давати коментарів, які не долучаються до справи”.

Варто додати, що Київський окружний адміністративний суд також відхилив позицію СБУ, в якій йшлося, що раніше Верховний Суд брав до уваги аналогічну інформацію до тієї, яка наведена в листі СБУ, як підставу для встановлення факту набуття особою громадянства іноземної держави. Відомство послалося на постанови у справах № 940/1503/18 від 03.02.2021 року, № 640/4337/19 від 06.04.2021 року та № 260/1146/18 від 12.08.2020 року. Проте КОАС звернув увагу, що для доказування громадянства іноземної держави у матеріалах цих справ були копії паспортів інших держав або заяви осіб на їх видачу.

Зокрема у справі 640/4337/19 набуття особою громадянства іншої держави підтверджувала копія заяви про видачу паспорта громадянина Російської Федерації (форма № 1П) та копія відповіді Національного центрального бюро Інтерполу в РФ (у вигляді повідомлення з електронної пошти), що особа є громадянином Росії. При цьому слідчий Нацполіції зазначив, що оригінал паспорта у них відсутній, оскільки паспорт знаходиться на території РФ.

У справі 260/1146/18 набуття особою громадянства іншої держави підтверджене притягненням особи до адміністративної відповідальності за перевищення строку ввезення автівки на територію України. При цьому до матеріалів справи також долучили копію паспорта громадянина Угорщини та інші документи особи, які підтверджують наявність подвійного громадянства.

У підсумку позиція КОАС зводиться до того, що належним доказом набуття особою громадянства РФ має бути оригінал паспорта чи заява на його видачу, або ж копії цих документів, отримані в офіційному порядку. Суд також відкинув аргумент СБУ, що для встановлення громадянства Росії достатньо неофіційних фотокопій таких документів або інформації з відкритих російських реєстрів.

Державна міграційна служба України та Комісія при Президентові України з питань громадянства, ймовірно, поділяють позицію суду, оскільки на сьогодні не визнали достатнім лист СБУ для ухвалення рішення про припинення українського громадянства Богдана Львова.

Цікаво, що суддя Львов обґрунтовував свою позицію, зокрема за допомогою двох довідок про проходження поліграфу. Поліграф начебто підтвердив, що він не вчиняв дій для отримання громадянства Росії. Проте суд не дав їм жодного значення.

Суддя Львов не єдиний держслужбовець з російським паспортом: експерти ВО “Автомайдан” розповідали й про інших служителів Феміди з громадянством держави-агресора. Також майже одночасно із рішенням у справі Львова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Жука, Мартинюк та Мельник-Томенко розглянув схожу справу щодо законності звільнення з посади в Міністерстві юстиції України Марини Прилуцької.

Справа Прилуцької
Як і у справі судді Львова, підставою для звільнення Прилуцької став лист СБУ про набуття чиновницею громадянства РФ. Цей лист був наслідком перевірки СБУ інформації за зверненням батьків її ексчоловіка у 2019 році. Зокрема, заявники додали копію російського паспорта Марини Прилуцької.

З листа СБУ стало відомо:
  • 13 березня 2014 року Прилуцька виїхала в Автономну Республіку Крим після окупації та зареєструвала там своє місце проживання.
  • 4 травня 2014 року, тобто через півтора місяці, вона повторно виїхала на територію Кримського півострова й на підставі прописки там отримала паспорт громадянки РФ – його видали 4 червня 2014 року;
  • під час перебування у Криму Прилуцька контактувала із співробітниками ФСБ РФ.

За допомогою даних паспорту Прилуцької співробітники СБУ також виявили її податковий номер РФ, підтвердили дійсність самого паспорта в російських реєстрах, а також надали відповідні скріншоти на підтвердження цих фактів.

Втім, адвокатка Прилуцької – Тетяна Жуковська – не погодилася із позицією СБУ та надала суду відповідь Управління з питань міграції Головного управління Міністерства внутрішніх справ РФ по Москві № 30/21201349261 від 31.08.2021 року. У ній зазначалося, що Марина Прилуцька не зверталася із заявою щодо отримання паспорта РФ з реквізитами вказаними у зверненні адвокатки.

Цікаво, що і запит Жуковської, і відповідь МВС РФ містили суттєву відмінність порівняно із російським паспортом, виявленим СБУ: у запиті місце народження Прилуцької було вказане як "Україна", тоді як у російському паспорті значилась "Українська РСР".

Суди попередніх інстанцій зазначили, що зважаючи на діяльність адвокатки в тимчасово окупованому Севастополі, є об'єктивний та обґрунтований сумнів достовірності інформації в листі.

Жуковська зверталася до суду апеляційної інстанції з клопотаннями, у яких просила, зокрема:
  • Звернутися із судовим дорученням про надання інформації до компетентного органу РФ та/або інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол для отримання інформації, чи набувала Прилуцька паспорт громадянки Росії.
  • Витребувати у Служби безпеки України докази виїзду Прилуцької 13.03.2014 та 04.05.2014 року до Криму.
  • Витребувати у Державної прикордонної служби України відомості про виїзд і вʼїзд Прилуцької в Україну в період з 12.03.2014 по 05.05.2014 року .
  • Зупинити провадження у справі до отримання витребуваної інформації.

Зазначені клопотання апеляція не задовольнила тому, що позивачка не підтвердила, що вона чи її представник намагалися самостійно отримати ці документи та не зазначили, чому їх було неможливо отримати самостійно. Такі дії є обов’язковими при подачі клопотання про витребування доказів судом (ч. 4 ст. 80 КАС). Також суд звернув увагу, що позивачка не заявляла цього під час розгляду справи у першій інстанції попри те, що представники Прилуцької двічі ознайомлювалися з матеріалами справи. Тобто вони були обізнані з наявними документами, а отже, пропустили строки подачі клопотання. Важливо відзначити, що з клопотання не зовсім зрозуміло, як інформація про перетин Прилуцькою кордону або інформація, отримана від державних органів РФ, могла б підтвердити те, що вона не мала паспорта Росії.

Однак постановою від 9 січня 2024 року Верховний Суд скасував попереднє рішення апеляційного суду про правомірність звільнення Прилуцької та направив справу на повторний розгляд до суду апеляційної інстанції. Підставою для скасування рішення стало необґрунтоване, на думку суду, відхилення апеляційним судом клопотання про витребування доказів.

Колегія ВС не змогла оцінити належність та допустимість листа СБУ, який був єдиною підставою звільнення Прилуцької. Фактично Верховний Суд відмовився брати на себе відповідальність і визначати, чи можна звільняти особу на підставі листа СБУ про наявність у неї російського громадянства.

ВС мотивував своє рішення тим, що "в контексті встановлених обставин, суд апеляційної інстанції формально підійшов до вирішення клопотань сторони позивача, та на переконання колегії, повинен був додатково дослідити обставини, про які клопотала особа". Крім того, колегія ВС зазначила, що "не може констатувати беззаперечне порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального чи неправильне застосування норм матеріального права при прийнятті оскаржуваної постанови, та не може дійти висновку про повноту дослідження додаткових обставин цієї справи, з огляду на її складність та значення для публічно-правових відносин у державі".

Про що нам кажуть ці два рішення?
1. Обидва рішення констатували, що інформації, яка міститься в листах СБУ – недостатньо. Такі листи мають базуватися на копіях оригіналу паспорта або заяви на отримання паспорта Росії.
2. Будь-які неофіційні копії документів чи інформація з відкритих реєстрів РФ є недостатніми доказами наявності громадянства Росії.
3. Інформація про набуття громадянства Росії може бути підтверджена офіційними відповідями від держорганів РФ, що на сьогодні є неможливим через війну.
4. Суди самоусунулися від відповіді на питання, яким чином зараз реально можна підтвердити набуття особою громадянства РФ.
5. За логікою судів це можливо лише, якщо ця особа добровільно надасть оригінали документів. Або ж, за щасливого збігу обставин, вони опиняться у розпорядженні українських держорганів.

Чим загрожує така позиція?
Це фактично блокує можливість встановити наявність російського громадянства в українських чиновників чи суддів і ставить під прямий удар національну безпеку України, зокрема наші органи влади будуть і надалі наповнені агентами РФ.

Що можна зробити?
Наголосимо, що зазначені рішення ще не є остаточними та будуть переглядатися іншими судами.

Ми вже писали, що слід врегулювати на законодавчому рівні, і які докази вважатимуться достатніми для підтвердження наявності іноземного громадянства, зокрема з огляду на агресію РФ.

У цьому контексті варто згадати практику позбавлення громадянства України таких одіозних осіб, як Віктор Медведчук, Дмитро Табачник, Віталій Захарченко. Причинами позбавлення громадянства стали, зокрема їх російські паспорти. Це стало можливим на підставі матеріалів від Служби безпеки України та Державної міграційної служби.

Публічний тиск громадськості також є важливим під час перегляду судами цих рішень. Ключовою, на нашу думку, є адвокація правового закріплення відповідальності за конкретним держорганом щодо остаточного встановлення факту набуття громадянства РФ особами на час воєнного стану.

Вважаємо, ці кроки можуть реально вплинути на посилення правової відповідальності та забезпечення об'єктивності при розгляді таких справ, а також зміцнять національну безпеку України в цілому.