Процедура усиновлення – це не лише про можливість стати батьками, але в першу чергу про право дитини, яка з певних причин була позбавлена батьківського піклування, отримати сімʼю. І думка цієї дитини має бути в пріоритеті у процесі прийняття рішення про усиновлення.
У 5 статті Європейської конвенції про усиновлення дітей встановлено, що для усиновлення потрібна згода дитини, яка має достатній рівень розуміння (її вважають такою після досягнення віку, визначеного законом, який не перевищує 14 років). Стаття 218 Сімейного кодексу України дотримується того ж принципу. Згідно з нею усиновлення без згоди дитини можливе, якщо через вік або стан здоров'я він або вона не усвідомлюють цього факту, або якщо вже проживають в сім'ї усиновлювачів і вважають їх своїми батьками.
Однак у звʼязку з існуванням таємниці усиновлення в Україні в Сімейному кодексі також є застереження. А саме в статті 227 йдеться, що при виявленні згоди на усиновлення дитини, яка досягла 7 років, соцпрацівники та представники суду зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини. Раніше ми вже розповідали, чому варто переглянути положення щодо таємниці усиновлення.
Фактично захист таємниці усиновлення в Україні нівелює норми Європейської конвенції про усиновлення дітей в частині надання дитиною згоди на усиновлення. Адже незрозуміло, як можна зʼясувати згоду дитини на усиновлення і одночасно зберегти усиновлення в таємниці від дитини.
На практиці бачимо, що згоду дитини на усиновлення українські суди зʼясовують далеко не завжди. І навіть коли йдеться про усиновлення дітей, які за віком та рівнем розвитку можуть висловити свою думку, їхньої згоди на усиновлення можуть не спитати.
В інших країнах найчастіше законом встановлено вік, після досягнення якого згода дитини на усиновлення є обовʼязковою. Також, якщо дитина спроможна висловити свою думку, судді прагнуть її почути і врахувати. Скажімо, у Грузії, Естонії та Литві дитина до 10 років має висловити власні побажання у суді, якщо їй або йому вже виповнилося 10 років — потрібна особиста згода дитини на усиновлення. У іншому випадку – надавати дозвіл на усиновлення без урахування думки дитини заборонено. У Польщі та Франції згоду на усиновлення має давати дитина, якій виповнилося 13 років.
Цікавим є спосіб, в який слід слухати думку дитини. Наприклад, у Австрії усі судді, які працюють з дітьми, мають спеціальну освіту щодо того, як правильно з ними поводитись. Якщо у спілкуванні з дитиною виникають складнощі, суддя завжди має можливість залучити експерта – психолога, психіатра, – залежно від ситуації. Суддя з Португалії в інтервʼю пояснювала, що думку дитини зʼясовують під час неформальної розмови в спеціальній кімнаті для дітей в суді. Вони ніколи не ставлять дитині прямих запитань, не питають, чого дитина хоче. Адже саме судді приймають остаточне рішення. Тому можуть звернутися до інституції, де перебувала дитина, чи до тимчасової сімʼї, щоб зрозуміти, кого з цієї інституції чи сімʼї дитина найбільше любить. Таку людину запрошують до суду разом із дитиною, адже її присутність додає дитині відчуття комфорту та безпеки під час розмови із суддею.
Натомість в Україні немає обовʼязкового спеціального навчання для суддів про те, як розглядати справи про права та інтереси дитини. Це одна з причин, чому судді вкрай рідко запрошують дітей до суду, щоб зʼясувати їхню думку. Обгрунтовують це, зокрема, тим, що присутність дитини в судовому засіданні може спричинити дитині психологічний дискомфорт або травмувати її. Однак якщо в судах будуть створені умови для спілкування з дітьми, а судді вмітимуть з ними спілкуватись, то зʼясування думки дитини у формі дружньої неформальної бесіди не завдаватиме їй жодної шкоди. І це єдиний спосіб, в який ми можемо забезпечити право дитини на справедливий суд та врахування її найкращих інтересів.
У 5 статті Європейської конвенції про усиновлення дітей встановлено, що для усиновлення потрібна згода дитини, яка має достатній рівень розуміння (її вважають такою після досягнення віку, визначеного законом, який не перевищує 14 років). Стаття 218 Сімейного кодексу України дотримується того ж принципу. Згідно з нею усиновлення без згоди дитини можливе, якщо через вік або стан здоров'я він або вона не усвідомлюють цього факту, або якщо вже проживають в сім'ї усиновлювачів і вважають їх своїми батьками.
Однак у звʼязку з існуванням таємниці усиновлення в Україні в Сімейному кодексі також є застереження. А саме в статті 227 йдеться, що при виявленні згоди на усиновлення дитини, яка досягла 7 років, соцпрацівники та представники суду зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини. Раніше ми вже розповідали, чому варто переглянути положення щодо таємниці усиновлення.
Фактично захист таємниці усиновлення в Україні нівелює норми Європейської конвенції про усиновлення дітей в частині надання дитиною згоди на усиновлення. Адже незрозуміло, як можна зʼясувати згоду дитини на усиновлення і одночасно зберегти усиновлення в таємниці від дитини.
На практиці бачимо, що згоду дитини на усиновлення українські суди зʼясовують далеко не завжди. І навіть коли йдеться про усиновлення дітей, які за віком та рівнем розвитку можуть висловити свою думку, їхньої згоди на усиновлення можуть не спитати.
В інших країнах найчастіше законом встановлено вік, після досягнення якого згода дитини на усиновлення є обовʼязковою. Також, якщо дитина спроможна висловити свою думку, судді прагнуть її почути і врахувати. Скажімо, у Грузії, Естонії та Литві дитина до 10 років має висловити власні побажання у суді, якщо їй або йому вже виповнилося 10 років — потрібна особиста згода дитини на усиновлення. У іншому випадку – надавати дозвіл на усиновлення без урахування думки дитини заборонено. У Польщі та Франції згоду на усиновлення має давати дитина, якій виповнилося 13 років.
Цікавим є спосіб, в який слід слухати думку дитини. Наприклад, у Австрії усі судді, які працюють з дітьми, мають спеціальну освіту щодо того, як правильно з ними поводитись. Якщо у спілкуванні з дитиною виникають складнощі, суддя завжди має можливість залучити експерта – психолога, психіатра, – залежно від ситуації. Суддя з Португалії в інтервʼю пояснювала, що думку дитини зʼясовують під час неформальної розмови в спеціальній кімнаті для дітей в суді. Вони ніколи не ставлять дитині прямих запитань, не питають, чого дитина хоче. Адже саме судді приймають остаточне рішення. Тому можуть звернутися до інституції, де перебувала дитина, чи до тимчасової сімʼї, щоб зрозуміти, кого з цієї інституції чи сімʼї дитина найбільше любить. Таку людину запрошують до суду разом із дитиною, адже її присутність додає дитині відчуття комфорту та безпеки під час розмови із суддею.
Натомість в Україні немає обовʼязкового спеціального навчання для суддів про те, як розглядати справи про права та інтереси дитини. Це одна з причин, чому судді вкрай рідко запрошують дітей до суду, щоб зʼясувати їхню думку. Обгрунтовують це, зокрема, тим, що присутність дитини в судовому засіданні може спричинити дитині психологічний дискомфорт або травмувати її. Однак якщо в судах будуть створені умови для спілкування з дітьми, а судді вмітимуть з ними спілкуватись, то зʼясування думки дитини у формі дружньої неформальної бесіди не завдаватиме їй жодної шкоди. І це єдиний спосіб, в який ми можемо забезпечити право дитини на справедливий суд та врахування її найкращих інтересів.