Новини
Правосуддя, дружнє до дітей

До Дня усиновлення: чому Україні слід ратифікувати Гаазьку конвенцію про усиновлення?

Катерина Грищенко, аналітикиня Фундації DEJURE


30 вересня в Україні відзначається День усиновлення. Традиційно в такий день хочеться привернути увагу до ключових проблем та викликів, пов’язаних з усиновленням. Під час війни ця тема актуалізувалась. З одного боку, у зв’язку з бойовими діями та тимчасовою окупацією частини території України частина дітей втрачають батьків або зв’язок з ними. З іншого боку, українці зголошуються тимчасово прихистити у себе евакуйованих дітей. Держава зі свого боку реагує на виклики, пов’язані з війною, та врегульовує процедуру усиновлення в нових умовах: коли діти, що можуть бути усиновлені, або кандидати в усиновлювачі евакуювались в межах України. Також нещодавно в Україні з’явилась можливість подавати документи, необхідні для кандидатів в усиновлювачі, через портал «Дія», а також отримувати консультації з питань усиновлення в режимі онлайн. 


Разом з тим, у зв’язку з воєнним станом в Україні не здійснюється міждержавне усиновлення, тобто усиновлення дітей з України іноземцями. Це цілком нормальна практика, адже щоб здійснити усиновлення дитини, потрібно насамперед переконатись, що вона справді або втратила батьків або такі батьки надали згоду на її усиновлення. Міжнародні організації, що опікуються правами дитини, стверджують, що під час або одразу після катастрофічних подій міждержавне усиновлення не має здійснюватися. 


Однак після нашої перемоги та припинення дії воєнного стану процеси міждержавного усиновлення мають відновитись. Дуже важливо, щоб з огляду на післявоєнну вразливість, міждержавне усиновлення здійснювалось в найкращих інтересах дитини та з особливо ретельним дотриманням всіх необхідних гарантій із захисту прав дитини.

І в цьому контексті варто згадати про те, що Україна дотепер не ратифікувала Гаазьку Конвенцію про захист дітей та співробітництво в галузі міждержавного усиновлення. Ця Конвенція якраз і є одним із необхідних інструментів, що мав би допомогти у майбутньому убезпечити процес міждержавних усиновлень від випадків зловживань, торгівлі дітьми та інших порушень прав дитини. 


Про що ця конвенція?

  • про систему співпраці між договірними державами з питань міждержавного усиновлення, яка має запобігти викраденню, продажу дітей або торгівлі ними;
  • про створення в державах уповноважених неприбуткових організацій, які допомагатимуть з консультуванням та організацією процесу міждержавного усиновлення, і діяльність яких контролюватиме держава;
  • про врегулювання процедурних аспектів міждержавного усиновлення (наприклад, в частині передання інформації про кандидатів в усиновлювачі та дітей, що можуть бути усиновлені, між уповноваженими органами держав);
  • про автоматичне визнання рішень про усиновлення, здійснених відповідно до Конвенції в усіх договірних державах.

Чому Україні так важливо ратифікувати Гаазьку конвенцію?

  • щоб гарантувати, що міждержавне усиновлення здійснюється в найкращих інтересах дитини і з дотриманням усіх стандартів (що дитина дійсно може бути усиновлена і таку дитину неможливо влаштувати в сім’ю в Україні, що біологічні батьки надали згоду на усиновлення і не отримували фінансової винагороди за таку згоду, що інформація про біологічних батьків та про дитину не захищена, що кандидати в усиновлювачі справді спроможні о усиновлення та ін.);
  • щоб отримувати інформацію про стан дітей, які були усиновлені іноземцями, а  держави, в яких перебувають усиновлені з України діти, були зобов’язані надавати таку інформацію;
  • щоб створити і контролювати організації, які будуть надавати допомогу іноземцям з усиновленням дітей з України. Це мають бути неприбуткові організації, діяльність яких контролюється державою. Натомість зараз подібні організації діють напівлегально, надаючи послуги з посередництва.

Україна намагалась ратифікувати Гаазьку конвенцію 7 разів (перший законопроект про  ратифікацію був в 2001 році, а останній – в 2017 ). Однак парламенту так і не вдалось прийняти відповідне рішення, попри те, що і уряд, і Уповноважений з прав людини підтримували його. Не спрацьовував також аргумент про те, що цю Конвенцію ратифікували понад 100 держав світу, зокрема всі держави-члени ЄС, а також США, Канада та Австралія.


Як у випадку із обговореннями положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції), щодо Гаазької Конвенції озвучували низку міфів, які мали на меті залякати виборців окремих політичних сил, і, водночас, виправдати тих народних депутатів, які не підтримали таку ратифікацію.


Зокрема, під час обговорень йшлося про те, що Гаазька конвенція надаватиме перевагу іноземним усиновлювачам. Це не так, оскільки як в самій Конвенції, так і в нашому національному законодавстві закріплений принцип, згідно з яким міждержавне усиновлення здійснюється лише тоді, коли вичерпані всі можливості влаштування дитини в сім’ю в державі її походження. Також йшлося про дозвіл на усиновлення одностатевими парами, що теж не відповідає дійсності, адже наш закон не дозволяє таких усиновлень. Коли озвучували аргумент про те, що ратифікація Конвенції сприятиме торгівлі людьми, адже вона дозволяє створювати неурядові організації, що будуть заробляти на цьому гроші, слід наголосити, що навпаки мета конвенції – запобігати викраденню дітей і торгівлі людьми. І саме для цього діяльність уповноважених організацій має відбуватись згідно з високими стандартами, дотримання яких контролюватиме держава. Натомість зараз подібні організації діють в напівлегальному форматі.


Востаннє питання ратифікації Гаазької Конвенції розглядали ще в попередньому скликанні парламенту. Відтак, є сподівання, що нинішнє 9-те скликання парламенту зверне увагу на необхідність приєднання до цієї Конвенції, а також розробить механізм її імплементації, щоби в момент, коли міждержавне усиновлення було відновлене, Україні мала всі інструменти для гарантування найкращих інтересів дітей, що будуть усиновлені іноземцями.