Поняття віроломства та хитрощів війни стосуються методів (способів) ведення війни. Існують певні обмеження щодо того, як можна вести війну. Лицарство і християнство у часи середньовіччя сприяли розвитку уявлень про честь і взаємну повагу під час битв, встановлюючи таким чином деякі первинні обмеження щодо методів війни.
Одним з головних обмежень ведення війни є заборона віроломства. Стаття 37 Додаткового Протоколу І до Женевських Конвенцій (ДПІ) встановлює заборону вбивати, завдавати поранення або брати в полон противника, вдаючись до віроломства. А віроломством вважаються дії, спрямовані на те, щоб викликати довіру противника і примусити його повірити, що він зобов'язаний надати захист відповідно до норм міжнародного гуманітарного права, з метою обману такої довіри. Тобто, забороняється вчиняти ворожі дії під прикриттям правового захисту.
Прикладами віроломства є дії:
a) симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я або симулювання капітуляції;
b) симулювання виходу зі строю внаслідок поранення або хвороби;
c) симулювання володіння статусом цивільної особи, некомбатанта; і
d) симулювання володіння статусом, що надає захист, шляхом використання знаків, емблем або форменого одягу ООН, нейтральних держав, які не беруть участь у війні.
Наприклад, у 1995 році під час війни в Косово деякі боснійські серби переодягнулися у нібито миротворців ООН, викрали автомобілі ООН і вдерлися на один спостережний пункт, де саме знаходилися французькі миротворці. Останні не одразу зрозуміли, що перевдягнені у форму та блакитні шоломи насправді не миротворці, а боснійські серби. Так, ці серби викрали французьких миротворців і надалі використовували їх як живий щит. Такі дії власне і є віроломством та підпадають під заборону віроломного взяття у полон противника.
Водночас хитрощі війни не заборонені міжнародним гуманітарним правом. Такими хитрощами є дії, спрямовані на те, щоб призвести противника до помилки чи спонукати його діяти необачно, але які не порушують будь-яких норм міжнародного права, застосовуваних у період збройних конфліктів, і які не є віроломними, оскільки вони не зловживають довірою противника. А прикладами хитрощів є, зокрема, використання маскування, пасток, обманні операції та дезінформація.
Відтак, віроломство має дві основні складові. Перший компонент — об’єктивний, який полягає в певних діях, що спонукають супротивну сторону вважати, що вона зобов’язана забезпечити захист такій особі/об’єкту. Другий компонент — це суб’єктивний, який полягає в явному намірі обманути супротивника та зрадити його впевненість у тому, що особа не несе жодної загрози. Ця суб’єктивна складова відрізняє віроломство від іншого порушення міжнародного гуманітарного права – неналежного використання захищених знаків та символів (прапорів/емблем/сигналів тощо).
Стаття 37 ДПІ встановлює лише заборону щодо віроломного вбивства, поранення або взяття в полон противника. Що ж робити з самим намаганням (спробою) віроломно напасти на військових, що не призвело до жодного з цих трьох наслідків? Видається, що така неуспішна спроба не покривається забороною віроломства. Проте коментар до статті 37 ДПІ закликає вирішувати усі труднощі чи то прогалини враховуючи загальні принципи права і контекст женевських конвенцій та протоколу загалом, щоб «взагалі не створювати враження, що існує таке поняття, як дозволене віроломство». Відтак, навіть неуспішна спроба збройного нападу, що вчиняється завдяки віроломству, вважається забороненою міжнародним гуманітарним правом.
З початку повномасштабного вторгнення були встановлені випадки вчинення росіянами віроломного нападу на українських захисників. Так, ще 28 лютого 2022 року головнокомандувач ЗСУ повідомив, що противник вивішував білий прапор на своїй техніці нібито для того, щоб здатись; але після наближення до українських позицій ворог починав відкривати вогонь на ураження. Такі факти підпадають під порушення законів та звичаїв війни (статті 438 КК України) та мають належним чином розслідуватися, щоб притягнути винних до відповідальності.
Щодо хитрощів війни, то окрім використання камуфляжу, пасток, також дозволяється шпіонаж та засідки. У випадку шпіонажу, то справді, військові часто перевдягаються у цивільний одяг та поводяться як цивільні. Якщо така особа не має наміру напасти на противника, а діє так з метою збирання інформації та розвідки, то це цілком підпадає під хитрощі війни та є дозволеним за міжнародним гуманітарним правом. Хоча якщо така особа, під прикриттям свого цивільного статусу, починає стріляти на ураження – такі дії вже підпадатимуть під заборону віроломства та становитимуть воєнний злочин.
Щодо засідок, то українські військові вдавалися до таких дозволених хитрощів війни. Так, наприкінці березня 2022 року, під час боїв за Чернігівську область українські військовослужбовці знищили ворожу техніку із засідки. Вони не використовували якісь емблеми, а сховалися у непримітному місці у лісах. Відтак, такі хитрощі війни є цілком дозволеними під час ведення бойових дій.
Отже, хитрощі війни є дозволеними тією мірою, у якій вони не є за своєю суттю віроломними та не порушують інших правил та звичаїв війни. Таке розрізнення важливе у контексті розслідування та переслідування воєнних злочинців, які порушили заборону віроломства.