Світлана Прокопенко
Право на доступ до суду належить до тих гарантованих Конституцією та міжнародними документами прав, які не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного стану, тому суди зобов'язані працювати та відправляти правосуддя. З початку повномасштабної збройної агресії проти нашої країни національна судова система зіштовхнулася зі значними викликами, які поставили під загрозу функціонування судів та життя і безпеку суддів та працівників, а тому пошук компромісного рішення між забезпеченням дотриманням прав на звернення до суду та гарантуванням безпеки суддів стало критично необхідним.
Найбільш необхідними та, мабуть, найбільш очевидним стало рішення про зміну територіальної підсудності для судів на окупованих територіях та, що більш важливо, впровадження процесуальних механізмів для забезпечення здійснення правосуддя онлайн у судах всіх юрисдикцій.
З-поміж усіх гарантій здійснення правосуддя найважливішим залишається те, що при запровадженні будь-яких змін до системи судочинства, сама суть права на судовий розгляд не ставиться під загрозу. Простіше кажучи, кожній особі має бути забезпечено доступну та ефективну можливість оскаржити до суду дії влади чи приватних осіб, які зачіпають його чи її інтереси. Це стосується встановлення пропорційних формальних вимог, розумних строків, розміру судового збору, дотримання процесуальних правил учасниками і сторонами, надання доступу до інформації, забезпечення гласності та відкритості судового процесу тощо.
У зв’язку із запровадженням воєнного стану законодавець безумовно може вдаватися до певних процесуальних обмежень, якщо вони будуть спрямовані на збереження функціонування судової системи та збереження людського життя та здоров’я.
Пропонуємо коротко оглянути, які зміни законодавець в Україні може внести до процесуальних кодексів і чи існують приховані загрози для права особи на справедливий судовий розгляд, якщо такі зміни все-таки будуть прийняті.
Отже, 27 квітня 2022 року було зареєстровано два законопроєкти: №7315 та №7316.
Перший пропонує внести всього дві зміни до Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, а саме:
- положення про гласність та відкритість судового процесу доповнити частиною другою, яка передбачає можливість надсилати сторонам у справі інформацію про суд, місце, дату і час судового засідання, а також електронну версію судового рішення по справі і виконавчі документи через Єдиний державний веб-портал електронних послуг або через мобільний додаток Порталу Дія,
- під час дії воєнного чи надзвичайного стану, карантину суддям пропонується проводити збори дистанційно у режимі відеоконференції.
Натомість Законопроектом 7316 пропонується внести важливі процесуальні зміни до положень КАС, ЦПК і ГПК:
Щодо роботи секретарів судового засідання у тих судах, де секретар фізично не може бути присутнім у залі засідання або такий працівник просто відсутній:
- під час дії воєнного чи надзвичайного стану будь-якому працівнику апарату суду, який має вищу юридичну освіту дозволяється здійснювати повноваження секретаря судового засідання (особа призначається розпорядженням голови суду);
- або секретар може здійснювати свої функції у режимі відеоконференції, раніше брати участь онлайн могли лише сторони, всі решта учасників мали бути присутніми в приміщенні суду, що фактично блокувало роботу судів в тих місцевостях, поблизу яких велись бойові дії;
- якщо неможливо забезпечити фіксування судового засідання технічними засобами, то секретар може фіксувати хід судового засідання у протоколі судового засідання, навіть дистанційно.
Оскільки наразі такі функції може виконувати лише секретар, це фактично блокує роботу судів, в яких секретар не є фізично присутнім на засіданні.
Щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце засідання та прийняті рішення:
- пропонується, що суд може викликати або повідомити учасників судового провадження у справі будь-якими можливими засобами (електронна пошта, СМС чи повідомлення у месенджерах тощо), і навіть через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, але не пізніше ніж за двадцять днів до початку судового засідання;
- учасники за допомогою електронної пошти, по СМС чи просто повідомленням у месенджерах мають негайно надіслати підтвердження про отримання чи ознайомлення із таким викликом або повідомленням;
- водночас пропонується не вказувати в ухвалах про відкриття провадження дату, час і місце підготовчого і судового засідання.
Наразі суди не можуть здійснювати виклик за допомогою месенджерів, а повідомлення електронною поштою, СМС та іншими засобами можливе лише за умови, що учасник попередньо надішле відповідну заяву і попросить про це. Пропоновані зміни дозволять суду проявити ініціативу і надіслати повістку у зручний спосіб. Водночас вона вважатиметься отриманою лише коли особа надішле відповідне підтвердження. Це дозволить врегулювати проблему повідомлення сторін про засідання. Водночас можуть виникнути проблеми зі зловживанням учасниками своїми правами у випадку, коли вони навмисно не підтверджують отримання повідомлення такими засобами.
- якщо в умовах воєнного стану жодним способом, передбаченим процесуальним кодексом, не вдається вручити учаснику справи судове рішення, то про його ухвалення може бути повідомлено шляхом розміщення інформації на сайті суду з посиланням на це рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
За загальним правилом суддя після проголошення рішення має вручити його учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, або ж надіслати за поштовою адресою, чи на офіційну електронну пошту, якщо в залі було проголошено лише скорочене рішення. Запропонована норма дозволить ознайомити учасника провадження з рішенням в умовах, коли вручити його немає можливості.
Щодо процесуальних строків:
- запропоновані зміни передбачають можливість відкривати провадження з дотриманням “розумного строку з урахуванням можливості учасників справи взяти участь у розгляді справи”, оскільки через війну деякі суди не можуть відкривати провадження, а сторони брати участь у розгляді справи з дотриманням передбачених строків;
- законопроєкт пропонує змінити момент відрахування строків, не змінюючи їх тривалість: з моменту, коли учасники підтверджують можливість участі у розгляді справи, суд упродовж тридцяти днів має провести підготовче засідання і упродовж шістдесяти розглянути справу по суті;
- якщо суд об’єктивно не може здійснити будь-які процесуальні дії у визначені строки, такі дії мають бути проведені невідкладно за наявності можливості, але не пізніше ніж через двадцять днів після припинення чи скасування воєнного чи надзвичайного стану.
Щодо розгляду справ в судах апеляційної і касаційної інстанцій:
- розгляд справ у судах апеляційної інстанції також пропонується здійснювати з дотриманням розумних строків і з урахуванням можливості учасників справи взяти участь у розгляді справи;
- усі апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції можуть розглядатися без повідомлення учасників справи;
- Верховний Суд як суд касаційної інстанції розглядає усі справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Чинні норми процесуальних кодексів передбачають обов’язкове повідомлення учасників про розгляд апеляційних скарг на ухвали суду першої інстанції, а також можливість Верховного Суду призначити розгляд справ у судовому засіданні.
Щодо форми судового провадження:
- законопроєкт пропонує судам всіх юрисдикцій під час дії воєнного чи надзвичайного стану (де це видається можливим) з власної ініціативи та за погодженням з учасниками судового розгляду здійснювати розгляд справ в порядку письмового провадження (тобто без виклику учасників справи) за наявними у справі матеріалами,
Наразі чинні норми передбачають можливість здійснювати розгляд у порядку письмового провадження лише якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про вирішення справи за їхньої відсутності. Тепер ініціювання зміни форми провадження дозволяється і суддям.
Отже, передбачені в законопроєкті зміни дійсно видаються доцільними, оскільки вони могли б забезпечити здійснення судами правосуддя в безперебійному режимі, не створюючи додаткової загрози життю та здоров’ю суддів та учасників справи. За новими правилами сторони беруть участь у засіданнях дистанційно або справа розглядається без виклику лише за умови, що вони на це погоджуються. Отже, дистанційний розгляд здійснюється лише за необхідності, а не в обов’язковому порядку.
Впровадження додаткових засобів повідомлення та комунікації, можливість розглядати справи у порядку письмового провадження, спрощення вимог щодо дотримання процесуальних строків тощо дозволили б оперативно реагувати на виникнення загрозливих ситуацій, будучи водночас найменш обтяжливими для прав учасників.
З іншого боку, новий законопроєкт залишає неврегульованими певні аспекти, які неодмінно виникнуть внаслідок переходу до дистанційного правосуддя.
Можливість розглянути справу дистанційно не створюватиме ніяких перешкод для доступу сторонам до судового процесу, хоча проблемним питанням в такому випадку залишається принцип відкритості судових засідань. Якщо сторони мають доступ до відеоконференцій чи матеріалів, то громадськість чи інші зацікавлені учасники залишаються позбавленими можливості взяти участь у відкритих судових засіданнях. Такої проблеми можна уникнути, наприклад, шляхом трансляцій на офіційних веб-сайтах або розміщення публічного посилання тощо.
Також незрозумілим залишається питання оприлюднення рішень в Єдиному реєстрі судових рішень, про доступ до якого йде мова у законопроєкті. В умовах війни було обмежено загальний доступ до реєстру. Раніше у ДСА заявляли, що повний доступ надається персонально суддям і працівникам правоохоронних органів відповідно до списків осіб від голів судів та керівників правоохоронних органів. Про відновлення загального доступу поки не йдеться.