В Україні лише майбутні усиновлювачі проходять навчання перед усиновленням. Натомість дитина бере участь в процесі без попередньої підготовки. Це ускладнює адаптацію дитини та створює ризик розусиновлення в майбутньому. А, отже, вже не враховує найкращі інтереси дитини.
Окремі судові рішення показують, як швидко відбувається знайомство дітей із кандидатами в усиновлювачі та встановлення контакту з дитиною. Скажімо, у рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова усиновлення відбувається після кількох онлайн-зустрічей та особистого знайомства на території будинку дитини. Прикметним є той факт, що раніше ця дитина пройшла процедуру розусиновлення. А отже, виникає питання, чи достатньо лише встановленого особистого контакту та кількох зустрічей, щоб пізнати історію дитини, зрозуміти її ставлення і до заявників, і до можливого майбутнього співжиття з ними?
Звісно, діти можуть спілкуватися з кандидатами на усиновлення протягом строку дії направлення, але це лише 10 днів. Та й це теж не сприяє підготовці дитини до можливого перебування у новій сім’ї, оскільки такі зустрічі відбуваються у штучно сформованому середовищі (на території інституції, де проживають діти) і далекі від побутових реалій, з якими дитина може зіткнутися вже після усиновлення.
Є випадки, коли одразу після першого знайомства дитина надає письмову згоду на її усиновлення, і невідомо, чи таке рішення не прийняте під тиском зовнішніх обставин або страху не бути усиновленою.
Може й бути ситуація з точністю до навпаки: не всі діти хочуть, щоб їх усиновили, не всі можуть прийняти усиновлення. Більше про цей аспект в нашому дослідженні пояснює суддя з Португалії: “Ми віримо, що в найкращих інтересах дитини бути усиновленим або усиновленою, але потрібно розуміти, чи він або вона готові до цього. В протилежному випадку це може призвести до розусиновлення. Траплялися випадки, коли діти не давали згоди на усиновлення. Вони були емоційно неспроможними до усиновлення з огляду на травму, яку пережили, або через ідеалізацію біологічної сім’ї, від якої не можуть емоційно відокремитись. Саме через це вивчення особи дитини і її життєвого досвіду є настільки важливим і іноді довготривалим в часі”. Тому вона наголошує на важливості підготовки дитини до усиновлення, щойно він або вона здатні розуміти, що означає мати нову сім’ю.
У контексті іноземного досвіду, який наша експертка Катерина Грищенко аналізувала для дослідження можна зробити висновок, що за кордоном вивченню особистості дитини, її підготовці до усиновлення приділяють увагу на рівні із підготовкою кандидатів на усиновлення. Наприклад, у Чехії в звіті психолога надають оцінку прийняття дитиною сімʼї усиновлювачів. У Португалії до усиновлення дитину також готує психолог.
Випробувальний період теж є одним з різновидів підготовки дитини до усиновлення. Перед прийняттям рішення про усиновлення він дає можливість не лише оцінити формальні критерії, яким мають відповідати кандидати, але і оцінити, які стосунки складаються в них із дитиною, допомогти обом сторонам адаптуватися до нових умов, підтримати їх і, в разі, якщо буде зрозуміло, що таке усиновлення не забезпечить найкращі інтереси дитини – вчасно зупинити процес. Однак, як ми вже писали раніше, в Україні такої практики немає.
Усиновлення є вкрай серйозним рішенням як для дитини та забезпечення її найкращих інтересів, так і для сімʼї, яка її усиновлює. Відтак маємо усвідомити, що це не можна вирішити поспіхом. Належна підготовка, яка може бути тривалою в часі – це те, чим не потрібно нехтувати, і чому в Україні слід приділяти більше уваги.
Окремі судові рішення показують, як швидко відбувається знайомство дітей із кандидатами в усиновлювачі та встановлення контакту з дитиною. Скажімо, у рішенні Дзержинського районного суду м. Харкова усиновлення відбувається після кількох онлайн-зустрічей та особистого знайомства на території будинку дитини. Прикметним є той факт, що раніше ця дитина пройшла процедуру розусиновлення. А отже, виникає питання, чи достатньо лише встановленого особистого контакту та кількох зустрічей, щоб пізнати історію дитини, зрозуміти її ставлення і до заявників, і до можливого майбутнього співжиття з ними?
Звісно, діти можуть спілкуватися з кандидатами на усиновлення протягом строку дії направлення, але це лише 10 днів. Та й це теж не сприяє підготовці дитини до можливого перебування у новій сім’ї, оскільки такі зустрічі відбуваються у штучно сформованому середовищі (на території інституції, де проживають діти) і далекі від побутових реалій, з якими дитина може зіткнутися вже після усиновлення.
Є випадки, коли одразу після першого знайомства дитина надає письмову згоду на її усиновлення, і невідомо, чи таке рішення не прийняте під тиском зовнішніх обставин або страху не бути усиновленою.
Може й бути ситуація з точністю до навпаки: не всі діти хочуть, щоб їх усиновили, не всі можуть прийняти усиновлення. Більше про цей аспект в нашому дослідженні пояснює суддя з Португалії: “Ми віримо, що в найкращих інтересах дитини бути усиновленим або усиновленою, але потрібно розуміти, чи він або вона готові до цього. В протилежному випадку це може призвести до розусиновлення. Траплялися випадки, коли діти не давали згоди на усиновлення. Вони були емоційно неспроможними до усиновлення з огляду на травму, яку пережили, або через ідеалізацію біологічної сім’ї, від якої не можуть емоційно відокремитись. Саме через це вивчення особи дитини і її життєвого досвіду є настільки важливим і іноді довготривалим в часі”. Тому вона наголошує на важливості підготовки дитини до усиновлення, щойно він або вона здатні розуміти, що означає мати нову сім’ю.
У контексті іноземного досвіду, який наша експертка Катерина Грищенко аналізувала для дослідження можна зробити висновок, що за кордоном вивченню особистості дитини, її підготовці до усиновлення приділяють увагу на рівні із підготовкою кандидатів на усиновлення. Наприклад, у Чехії в звіті психолога надають оцінку прийняття дитиною сімʼї усиновлювачів. У Португалії до усиновлення дитину також готує психолог.
Випробувальний період теж є одним з різновидів підготовки дитини до усиновлення. Перед прийняттям рішення про усиновлення він дає можливість не лише оцінити формальні критерії, яким мають відповідати кандидати, але і оцінити, які стосунки складаються в них із дитиною, допомогти обом сторонам адаптуватися до нових умов, підтримати їх і, в разі, якщо буде зрозуміло, що таке усиновлення не забезпечить найкращі інтереси дитини – вчасно зупинити процес. Однак, як ми вже писали раніше, в Україні такої практики немає.
Усиновлення є вкрай серйозним рішенням як для дитини та забезпечення її найкращих інтересів, так і для сімʼї, яка її усиновлює. Відтак маємо усвідомити, що це не можна вирішити поспіхом. Належна підготовка, яка може бути тривалою в часі – це те, чим не потрібно нехтувати, і чому в Україні слід приділяти більше уваги.