У лютому 2021 року скандально відомий суддя ОАСКу Павло Вовк подав скаргу на Україну в ЄСПЛ. Вона стосувалася, зокрема, сумнозвісних “плівок Вовка” від НАБУ, аудіозаписів, які підтверджують його спроби узурпувати судову владу в країні та ухвалити замовні рішення на користь політичних еліт і бізнесменів. На думку Вовка, ці плівки нібито порушили його право на повагу до приватного життя і нашкодили репутації.
Це не вперше, коли судово-політична мафія в Україні намагається спростувати, що секретна інформація, зібрана під час розслідування їхніх кримінальних правопорушень, може використовуватися як доказ проти них. Приміром, у січні 2020 ВРП притягнула до відповідальності суддю Криворот, яка задовільнила клопотання про надання доступу до телефонного трафіку цивільної дружини ексзаступника глави Адміністрації Президента Філатова.
Ми вирішили трохи розібратися у практиці ЄСПЛ щодо секретної інформації, зібраної під час розслідування, і того, чи можна використовувати її у дисциплінарних провадженнях проти суддів. Їхнє рішення у справі Адомайтіса проти Литви (заявка № 14833/18) однозначно свідчить про те, що можна.
Що це за справа?
Так, у справі Адомайтіс проти Литви (заявка № 14833/18), заявник був начальником в'язниці у м. Кібартай. Проти Адомайтіса відкрили кримінальне провадження за підозрою в зловживанні становищем, а саме в тому, що він за плату забезпечував ув’язненим покращені умови та інші переваги.
Слідчі Литви встановили пристрої прослуховування в офісі заявника та протягом року прослуховували його телефонні розмови. Попри це прокуратура закрила кримінальне провадження через відсутність достатніх доказів, проте Офіс Генерального Прокурора Литви дозволив використати зібрану інформацію в дисциплінарному провадженні проти заявника. Останнє завершилося рішенням Міністерства юстиції Литви про звільнення Адомайтіса.
Чого хотів заявник?
Адомайтіс оскаржив в національних судах як рішення прокурорів про секретне стеження, так і рішення про звільнення, проте безрезультатно. Посилаючись на статтю 6 §1 (право на справедливий судовий розгляд), статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) і статтю 8 (право на повагу до приватного життя) ЄКПЛ, заявник скаржився, що він не мав доступу до матеріалів секретного стеження та що його право на приватне життя було порушене. Також заявник вказував на відсутність чіткої законодавчої бази, яка б закріплювала порядок використання інформації зібраної в ході негласних слідчо-розшукових дій.
Що сказав ЄСПЛ щодо самого прослуховуванню?
ЄСПЛ розпочав свій аналіз з твердження, що заявник мав можливість оскаржити (спершу до прокурора, а потім й до регіонального суду) сам факт початку розслідування проти нього та втручання в його приватне життя. На думку ЄСПЛ, регіональний суд м. Вільнюс надав детальні причини, чому негласні слідчо-розшукову дії (зокрема, прослуховування) були законними та пропорційними (параграф 68 рішення).
Цікавим тут є і твердження ЄСПЛ, що особа не має абсолютного права на отримання всієї інформації, зібраної під час розслідування. Адомайтіс стверджував, що не отримав доступ до матеріалів стеження, і тому не зміг повноцінно оскаржити законність дій прокуратури та слідчих. Проте ЄСПЛ зауважив, що «право на розкриття (отримання) відповідних доказів не є абсолютним», та що у будь-якому судовому провадженні можуть існувати конкуруючі інтереси, як-от інтереси з національної безпеки або інтерес у збереженні таємниці певних методів розслідування, які повинні бути зважені з правами та інтересами захисту. Заявнику достатньо надати інформацію щодо рішення про дозвіл на негласні слідчо-розшукові дії (параграф 68).
Відтак, ЄСПЛ дійшов висновку про законність самого факту прослуховування.
А яка позиція ЄСПЛ щодо використання матеріалів у дисциплінарному провадженні?
Спершу ЄСПЛ зауважив, що заявнику було надано доступ до низки документів, на яких засновувалося рішення про звільнення (параграф 70). ЄСПЛ відзначив, що національні суди Литви ретельно вивчили та пояснили заявнику пропорційність використання інформації, зібраної під час розслідування кримінального правопорушення, у дисциплінарному провадженні (параграф 71). Суди Литви ж зазначили, що, по-перше, законність негласних слідчо-розшукових дій вже була підтверджена іншими судами. А сам факт надання дозволу використання для дисциплінарного провадження інформації, зібраної під час розслідування кримінального правопорушення, не робить таку інформацію незаконною. Литовські суди також наголосили, що Адомайтіс був старшим начальником в’язниці, тому до нього ставилися вищі вимоги щодо дотримання закону. Він мав би подавати приклад як на службі, так і поза нею (параграф 39).
ЄСПЛ також врахував, що звільнення Адомайтіса ґрунтувалося не лише на матеріалах, зібраних шляхом перехоплення його телефонних розмов, але й на інших доказах, що не збиралися таємно (різні договори та показання свідків). ЄСПЛ доходить до висновку, що заявнику були надані для ознайомлення докази проти нього та він мав можливість відповісти на них, а тому не було порушення статті 6 та/чи 13 ЄКПЛ (параграфи 71-74).
Щодо статті 8 ЄКПЛ та втручання в особисте життя. Застосовуючи трискладовий тест, ЄСПЛ відзначив, що використання матеріалів, зібраних під час стеження, для дисциплінарного провадження має правову основу в національному законодавстві. Зокрема, Офіс Генерального Прокурора Литви надав такий дозвіл відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону про розслідування злочинів, що дозволяє використовувати матеріали, які стосуються корупційного правопорушення, для дисциплінарного провадження. Це положення було чинним і до того, як заявник вчинив дисциплінарний проступок (параграф 83).
Законна мета втручання полягала в тому, що дії заявника могли призвести до звільнення ув’язнених ще до їхнього виправлення, що б ставило під загрозу людей поза в’язницею. Крім того, такі дії Адомайтіса дискредитували систему виконання покарань і завдали шкоди довірі суспільства до державної служби. Тому використання інформації мало на меті запобігти корупції та забезпечити прозорість та відкритість державної служби (параграф 84).
Насамкінець, ЄСПЛ дослідив пропорційність та необхідність як самого факту прослуховування, так і використання зібраних матеріалів у дисциплінарному провадженні. Щодо пропорційності, ЄСПЛ врахував посаду заявника як начальника в’язниці та серйозність дій, які розслідувалися. Щодо необхідності, то ЄСПЛ врахував факт, що спершу прокуратура застосувала гласні слідчі дії – проте вони виявилися недостатніми для розслідування можливої злочинної діяльності заявника (параграф 85). Також ЄСПЛ відзначив, що використання матеріалів для дисциплінарного провадження не було безмежним: інформація була обмежена діями корупційного характеру (параграф 87).
Відтак ЄСПЛ вирішив, що втручання в право заявника на повагу до його приватного життя може вважатися необхідним і пропорційним, а тому немає порушення статті 8 ЄКПЛ.
Варто врахувати й окрему думку судді Коскело, яка вважає, що національні суди Литви неналежно оцінили повторне використання матеріалів для дисциплінарного провадження. Суддя погодилася, що в цілому секретні матеріали, зібрані під час розслідування кримінального правопорушення, можуть використовувати для інших цілей. Проте пані Коскело вважала, що у випадку Адомайтіса національні суди Литви не довели необхідності та пропорційності такого повторного використання секретних матеріалів (параграф 9 окремої думки судді Коскело).
Загальний висновок же такий, що секретна інформація, зібрана під час розслідування злочинів, може використовуватися у дисциплінарному провадженні – головне аби таке використання було пропорційним та необхідним, мало законну мету та правову основу. І що головне – інформацію можна використовувати правомірно, навіть якщо кримінальна справа була закрита чи доказів було недостатньо для кримінального звинувачення.
А чи можна в Україні використовувати секретну інформацію для дисциплінарного провадження?
Так! Правову основу використання матеріалів, зібраних під час розслідування кримінальних правопорушень, знайдемо у статті 222 КПК. Остання встановлює, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Тобто слідчий або прокурор можуть надати органу дисциплінарного провадження матеріали досудового розслідування.
Законність такого розголошення та подальшого звільнення одного з прокурорів досліджував Верховний Суд у справі № 9901/699/18. Прокуратура Одеської області надіслала кваліфікаційно-дисциплінарній комісії прокурорів (КДКП) дисциплінарні скарги щодо одного місцевого прокурора, який підозрювався в отриманні неправомірної вигоди. Зрештою місцевого прокурора звільнили, а серед доказів вчинення дисциплінарного проступку були й протоколи за результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій (параграф 34 рішення). Заявник оскаржував рішення про звільнення і зазначав, зокрема, про незаконність використання матеріалів незавершеного кримінального провадження, включно з матеріалами негласних розшукових (слідчих) дій як доказів в дисциплінарній справі.
ВП ВС відзначила, що встановлені в ході дисциплінарного провадження факти та обставини мають значення тільки для прийняття рішень КДКП та ніяк не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні адміністративних або кримінальних правопорушень. Тобто рішення про притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності хоча і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, проте ґрунтується на самостійних правових підставах (параграфи 38, 42 рішення).
Окрім цього, відомості, необхідні КДКП для здійснення своїх повноважень, можуть бути отримані з будь-яких джерел у порядку, встановленому законодавством. КДКП витребувала та отримала необхідні для ухвалення оскаржуваного рішення копії матеріалів кримінального провадження, дозвіл на використання яких у межах дисциплінарного провадження відповідно до статті 222 КПК надано безпосередньо прокурором. Тому немає підстав стверджувати, що докази, використані у дисциплінарному провадженні, були отримані у незаконний спосіб.
ВП ВС також врахувала відповідну практику ЄСПЛ, згідно з якою не є порушенням статті 6 ЄКПЛ притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (рішення від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (рішення від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).
Відтак ВП ВС встановила, що орган дисциплінарного провадження може використовувати матеріали негласних слідчо-розшукових дій з кримінального провадження при вирішенні питання щодо дисциплінарної відповідальності особи.