Наразі триває конкурс у ВРП та ВККС. Останні події з призначенням Дмитра Лук’янова на посаду члена ВРП показали низку проблем з процедурою обрання кандидатів у цей орган. Не виключено, що ми ще зіштовхнемося зі складнощами під час відбору членів ВККС, суддів у Конституційний Суд тощо. Тому важливо, аби кандидати могли оскаржити порушення процедури відбору до важливих суддівських органів.
У квітні цього року ЄСПЛ ухвалив рішення по справі Gloveli v. Georgia, згідно з яким будь-які рішення (або принаймні процедура прийняття рішень) щодо добору та кар’єри суддів мають бути підсудними суду. Тобто кандидат повинен мати право оскаржити такі рішення конкурсних комісій. Інакше це становитиме порушення статті 6 ЄКПЛ щодо права на доступ до справедливого суду.
Увірвався терпець: не взяли суддею – буду з вами судитися
Пані Гловелі (заявниця) є юристкою з Грузії з більш ніж двадцятирічним досвідом. Вона шість (!) разів брала участь у конкурсах на вакантні посади суддів, проте всі її заявки були відхилені. Останнього разу (листопад 2017 року) їй навіть поталанило трохи більше: тоді Вища рада правосуддя Грузії встановила, що заявницю допущено до участі в конкурсі. У грудні 2017 року члени ВРП Грузії провели співбесіду з Гловелі та виставили їй конкурсні бали. Проте набраних балів виявилося недостатньо у порівнянні з вимогою-мінімум, тому їй відмовили у подальшій участі в конкурсі.
Ба більше, Гловелі ще й натрапила на цікаву телевізійну програму. Там один з членів ВРП Грузії заявив, що деякі члени ВРП мають власних «протеже», тому вони занижують бали іншим кандидатам у судді. Це стало останньою краплею у терпінні заявниці, яка вирішила: пора судитися. Тому Гловелі попросила суд визнати рішення ВРП недійсним, стверджуючи, що воно було свавільним та дискримінаційним.
Рахувати бали ми не будемо, тому змиріться!, – Суд Грузії
Суд Грузії ж визнав скаргу Гловелі неприйнятною! Суд буквально вказав, що такі рішення ВРП не підлягають оскарженню. Бо таке рішення чисто формальне – воно прийняте тільки через те, що Гловелі не набрала мінімальну кількість балів. Це ж стосується прийнятності кандидатури як такої за кваліфікаційними ознаками, а оскарженню підлягають рішення по суті щодо призначення або ж відмови. До цього ж не дійшло, тому і юрисдикції в суду немає.
Бали то не рахуйте, але скаргу, будьте ласкаві, перегляньте!, – ЄСПЛ
Гловелі не оскаржувала рішення ВРП по суті, тобто вона не просила суд перерахувати бали замість ВРП і призначити її суддею. Гловелі ж вважала, що таке рішення ВРП було прийняте з порушеннями: упереджено та необ’єктивно, без застосування справедливої процедури. На національному рівні проігнорували її скаргу, тому прийшлося звернутися до ЄСПЛ.
ЄСПЛ визнав, що рішення про відмову у подальшій участі в конкурсі на посаду судді без можливості оскаржити таке рішення у судовому порядку не може вважатися в інтересах держави, яка керується верховенством права. ЄСПЛ також послався на відповідні міжнародні стандарти, за якими будь-яке рішення щодо добору та кар’єри суддів або принаймні процедура прийняття рішення мають бути підсудним суду.
ЄСПЛ відхилив доводи Грузії про неприйнятність скарги Гловелі нібито через те, що рішення було прийнято не на фінальній стадії відбору, а стосувалося лиш можливості надалі брати участь у конкурсі. ЄСПЛ вказав, що виключивши з-під юрисдикції судів всі (крім фінального) етапи конкурсу, держава позбавила особу можливості оскаржити результати таких етапів конкурсу. Право на оскарження рішень через їхню невмотивованість/необ’єктивність має забезпечуватись щодо усього процесу відбору. Відтак, усі рішення (акти) органів державної влади, які порушують права людини, мають підлягати оскарженню та розгляду в суді.
Відповідно, ЄСПЛ вирішив, що у справі Гловелі було порушення права заявниці на доступ до суду, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції. Рішення було прийнято одноголосно.
А у нас в Україні – бали не перерахують, але скаргу на об’єктивність розглянуть!
16 липня 2022 року Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) ухвалила постанову у справі № 9901/57/19, в якій колишній суддя оскаржував рішення ВРП про звільнення та рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (ВККС, Комісія) про визнання його таким, що не відповідає займаній посаді.
ВП ВС постановила, що повноваження ВККС стосовно оцінювання судді є дискреційним та її виключною компетенцією як уповноваженого на це органу. Жоден інший суб’єкт чи орган, зокрема й суд, не може втручатися у здійснення ВККС своєї компетенції. Тому суд, наприклад, не може втручатися у процес оцінювання Комісією кандидатів на посаду судді.
Проте суд не визнав скаргу колишнього судді неприйнятною. Він розглянув скаргу і вказав, що рішення ВККС як органу, що виконує дискреційні повноваження, підлягають обмеженому судовому контролю. Проте у будь-якому випадку суди повинні дослідити такі рішення, якщо їх об’єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
ВП ВС проаналізувала доводи сторін і вказала, що не бачить підстав стверджувати, що висновки ВККС у рішенні є свавільними. На думку ВП ВС, Комісія дотрималася вимог щодо потреби прийняття саме мотивованого рішення. До того ж рішення містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких ВККС дійшла відповідних висновків.
Тому ВП ВС фактично встановила, що суди можуть і мають розглядати скарги на рішення ВККС щодо процедури їхнього прийняття. Відтак наразі судова практика України зібгається з практикою ЄСПЛ та її рішенням у справі Gloveli v. Georgia.