Володимир Гришко
З 2010 року закон прямо забороняє одному судді бути головою суду більше ніж двічі поспіль. Так законодавець хотів забезпечити справжню незалежність суддів та не допустити формування корупційних потоків, які б контролювались незмінними “директорами” судів.
Окрім того, у 2014 році після Революції Гідності усі голови судів втратили свої посади, а збори суддів кожного суду отримали можливість обирати своїх голів.
Проте після 12 років дії цієї чіткої норми та “обнулення” у 2014 проблема “вічних” голів судів в Україні актуальна, на жаль, й донині. Саме такі голови часто виступають посередниками у корупційних схемах та є реальною загрозою незалежності суддів.
Чому так трапилося? Бо окремі (ласі до влади над суддями) особи вирішили застосувати відомий принцип про “закон як дишло” та обійти різними маніпуляціями вказане обмеження.
Часто такі голови залишаються безкарними та ще й намагаються далі просуватися по кар’єрній драбині, наприклад, подаючись до Вищої ради правосуддя. Фундація DEJURE закликає Етичну раду визнати таку практику недоброчесною. Таке рішення узгоджуватиметься з висновками ВККС. Інакше ж відбудеться легітимізація такої практики, а судді почуватимуться ще більш безкарні у використанні маніпуляцій для забезпечення свого вічного головування. Нижче ми продемонструємо схеми, які “вічні” голови суду використовують, та проблеми, що виникають внаслідок цього.
Насамкінець, вічне головування всупереч законодавчим обмеженням може становити дисциплінарний проступок. І тут виникає питання до неупередженості потенційних членів ВРП: яким чином вони будуть притягати “вічних” голів суду до відповідальності, якщо вони самі були такими ж в минулому і порушували закон?
Схеми вічного головування
Судді-математики: “перші рази не рахуються”
Голови судів часто пояснюють своє довге перебування на посаді тим, що законодавство і порядок призначення на адміністративні посади змінювалися. І тому перші призначення (включно до 2016 року) взагалі не мають враховуватися, коли застосовується правило “не більше двох строків поспіль”!
Важливо, проте, що починаючи з 2010 року правило про неможливість обіймати одну адміністративну посаду більш як два строки підряд жодних сутнісних змін не зазнавало. Тому законодавчі зміни щодо суб’єкта призначення чи то тривалості строку перебування на посаді не впливають на суть цього правила. Тому цей принцип варто розуміти так, що суддя не може обіймати одну й ту саму адміністративну посаду в суді більше як два строки послідовно один за одним, незалежно від того, коли й за яким законом його було обрано (призначено) на цю посаду.
Постановити інакше означатиме, що кожні декілька років можна вносити “косметичні” зміни до законодавства, а потім вказувати, що строки через це “обнулилися” і треба рахувати їхню кількість заново! Фактично це дозволить голові суду обіймати свою посаду протягом необмеженого часу. Тоді вся логіка і сутність принципу “не більше двох строків поспіль” буде зводитися нанівець. Проте саме такі аргументи часто і наводять судді. Буцімто строк у законодавстві змінився – ось і заново треба рахувати їхню кількість.
Відповідаючи на аналогічні аргументи, колегія ВККС наголосила, що практика безперервного очолювання суду є недоброчесною, а тому визнала кандидата нездатним здійснювати правосуддя у Верховному Суді (рішення від 11.02.2019 № 189/вс-19, справа щодо судді Шаповала).
Схема з достроковим припиненням повноважень: головне за місяць не забути!
Проблемними для вічних голів суду виявилися 2020-2022 роки. Тоді у них голів суду завершувався вже “другий” (а по факту – 5-ий чи 6-ий) строк за новим законодавством, прийнятим у 2016 році. Терміново треба було вигадувати шляхи, як би залишатися й надалі на посаді. Виглядає, що українські “креативні” судді вигадали…
Голови почали збирати загальні збори суддів приблизно за місяць до завершення своїх “других” строків. На цих зборах голови просили збори припинити їхні повноваження. Щойно ухвалювалося рішення про припинення повноважень, цей же голова заново обирався на свою посаду. А потім судді з серйозним обличчям аргументують, що технічно “другий” строк не завершився, а тому “нове” обрання є лише “другим”. І так судді продовжують своє головування як мінімум ще на три роки.
Корупція, кумівство та “самовідбілювання”: проблеми, що виникають внаслідок “вічних” голів судів
Може скластися враження, що повноваження голови суду є доволі обмеженими та символічними, а тому не є проблематичним те, хто і протягом якого часу обіймає цю посаду. Українська реальність, на жаль, свідчить, що голови суду мають багато формальних і неформальних способів і важелів впливу. І на практиці головам суду нічого не заважає перебирати на себе ті повноваження, які взагалі не входять до їхнього відання. Часто цю посаду обіймають недоброчесні кандидати, бо так “завелося” ще з часів політичних призначень на адміністративні посади. І вони використовують свій адміністративний ресурс для задоволення цілковито персональних потреб. Нижче ми наведемо 4 яскраві приклади таких “вічних” голів судів та продемонструємо негативний вплив такого статус-кво.
Павло Вовк – вічний голова вічного ОАСКу
Павло Вовк обвинувачується у створенні злочинного угрупування, що намагалося захопити державну владу, а також за гроші ухвалювало судові рішення. Вовк неодноразово ігнорував виклики на допит та судові засідання, а його самого оголошували й у розшук.
Сам же ОАСК відомий одіозними й антиукраїнськими рішеннями: заборона Майдану, визнання незаконною націоналізації “ПриватБанку”, скасування перейменування Московського проспекту в Києві на проспект Степана Бандери, відкриття провадження за скаргою експрезидента-втікача Віктора Януковича щодо позбавлення його повноважень у 2014 році тощо. “Невідкладні” законопроєкти про ліквідацію чи то скорочення повноважень ОАСКу так і не розглядалися у профільному комітеті.
Однак навіть попри все це, Вовк продовжує бути головою ОАСКу. 21 січня 2020 року його вкотре переобрали головою суду. Очолює він цю посаду безперервно з 2010 року (лишень у 2019 році він тимчасово склав повноваження близько на 4 місяці). А “плівки Вовка” яскраво демонструють, як “вічні” голови не лише керують суддями, а навіть створюють злочинні організації із метою узурпації всієї судової влади. І раду вічному головуванню Вовка ніхто не може знайти, тому що ОАСК – це надійний притулок для судді Вовка та його підлеглих.
Голова Одеського окружного адмінсуду Глуханчук: 15 років – лиш початок, йду на антирекорд!
Олег Глуханчук очолює Одеський окружний адміністративний суд (Одеський ОАС) вже понад 15 років! Вперше він обійняв посаду голови ще у 2007 році, і безперервно залишається головою донині. Він переобирався на цю адміністративну посаду 7 (сім!) разів поспіль! Тобто Глуханчук вже п’ять разів порушив законодавство, але залишається й далі на посаді й продовжує відправляти правосуддя.
Загалом же прізвище Глуханчука доволі одіозне. На початку 2017 року детективи НАБУ порушили кримінальне провадження щодо Глуханчука за брехню у деклараціях. За їхніми даними, на момент реєстрації одної з ділянок голови суду у 2014 році, на ній уже був двоповерховий будинок з орієнтовною вартістю 7 млн грн. Загалом же сім'я Глуханчука володіє значними статками, походження яких часто залишається сумнівним.
Гучним був скандал коли у 2017 році правоохоронці склали на Глуханчука протокол за керування автомобілем у стані сп'яніння. Під час спілкування з патрульними суддя не добирав слів та принижував їх. Надалі ж суд виправдав Глуханчука, бо він начебто не керував автомобілем. Але ВРП таки притягнула його до відповідальності та відсторонила його від здійснення правосуддя на 6 місяців.
Також на початку 2020 року журналісти з “Слідство.Інфо” презентували новий фільм-розслідування, в якому йшлося, зокрема, про те, що голова Одеського ОАС Олег Глуханчук міг допомагати одіозному бізнесмену Вадиму Альперіну вирішувати проблеми в судах.
Це яскраво демонструє, що “вічними” головами суду стають явно не за кришталеву репутацію та безсумнівний авторитет.
Голова Печерського районного суду м. Києва Козлов: приховаю і нікому нічого не скажу
Руслан Козлов вперше обраний головою Печерського районного суду м. Києва у 2015 році, вдруге – 31 березня 2017 року. Це мав би бути останній термін Козлова на посаді голови, проте сталося не так, як гадалося. У лютому 2020 року, тобто більше ніж за місяць до закінчення строку, збираються збори Печерського суду та Козлов переобирається ще на три роки головою – аж до 25 березня 2023. Тобто формально Козлов достроково пішов з посади голови й одразу ж на неї переобрався, таким чином оминувши заборону очолювати посаду більше ніж два строки поспіль.
Коли ж представник громадської організації подав запит до суду з проханням надати протокол зборів та пояснити причину переобрання, то Козлов відмовив. Довелось судитись. У серпні 2021 року Верховний Суд визнав такі дії протиправними та зобов’язав Печерський суд надати інформацію, яку голова суду намагався приховати.
Отже, Козлов не лише грубо порушував правила обрання на посаду голови, але, зловживаючи своєю адміністративною посадою та впливом, приховував це з порушенням закону про доступ до публічної інформації.
Ідентичну “схему” використав і чинний кандидат на посаду члена ВРП – Михайло Юркевич, голова Господарського суду Львівської області. Так, за місяць до закінчення повноважень голови, відбуваються збори суду і за заявою Юркевича збори достроково припинили його повноваження, а потім знову ж обрали. Очевидно, що це було зроблено з метою обходу вказаного обмеження про два строки поспіль, адже голова суду начебто не був на посаді повні два строки, а тому може обиратися знову.
Висновки
Принцип неможливості обіймати посаду голови суду більш як два строки поспіль є важливим демократичним чинником у судовій владі. Мета цієї норми – унеможливити узурпацію влади в конкретному суді, коли голова використовує свій адміністративний ресурс задля відстоювання власних інтересів. З наявних прикладів можна пересвідчитися, що таке відбувається доволі часто: голови судів всупереч законодавству чіпляються за посаду і зловживають своїм становищем. Наявних законодавчих обмежень не дотримуються самі служителі Феміди.
Таким суддям, які задля власного ж блага ладні порушувати законодавство, не місце у сфері правосуддям. Поготів таким суддям мають бути зачинені двері у найвищі органи судової влади, зокрема, ВРП. Етична рада має визнати практику “вічних” голів суду недоброчесною. Це забезпечить очищення судів від недоброчесних осіб та підвищить суспільну довіру до органів судової влади.