Цього тижня на каналі 1+1 мав готуватися випуск програми “Говорить вся країна” про групове насильство над неповнолітньою дівчиною на Закарпатті. Завдяки оперативній реакції адвокатів постраждалої вдалося зірвати зйомки цього випуску. Очевидно, що публічна розмова з дівчинкою про такий травматичний досвід може нашкодити її і без того вразливому психологічному стану.
Однак, так само посприяти її повторній травматизації можуть повторювані допити (і, скоріш за все, вже посприяли) — спершу на досудовій стадії, потім у судовому засіданні. Справа в тому, що кримінально-процесуальний закон передбачає принцип безпосереднього дослідження доказів, відповідно до якого всі докази підлягають дослідженню на судовому засіданні. Загалом, це — правильний принцип, але він не враховує потреби особливого підходу до неповнолітніх потерпілих, які знову і знову повинні емоційно переживати насильство, яке з ними сталося. Для того, щоб краще це зрозуміти, поставте себе на місце жертви сексуального насильства. Уявіть, що вам потрібно у деталях розказати про вкрай травматичну і неприємну для вас історію не одного разу, а три-чотири рази різним людям, які ще й можуть бути зацікавлені в тому, щоб ваші слова поставити під сумнів. Уявили? А тепер помножте ситуацію на те, що це дитина з не до кінця сформованою психікою.
Ба більше, наразі відомо, що ця справа буде розглядатися в апеляції. Якщо апеляційна інстанція поверне її на розгляд першої інстанції, дівчинку зможуть допитувати знову.
Друга проблема полягає в тому, що наразі усі дії з неповнолітніми можуть проводити особи, яких спеціально цьому не вчили. Наразі закон не вимагає спеціалізації та проведення обов’язкового навчання професіоналів, що працюють з дітьми у контакті та конфлікті з законом. Вони можуть бути доволі необізнаними щодо нюансів роботи з дітьми, міжнародних стандартів, яких слід дотримуватись, стосовно особливостей підліткової, а особливо травмованої психіки.
Поліпшити цю ситуацію могли би законопроєкти № 5617 та 5618 «Про юстицію, дружню до дитини». Вони допоможуть більш ефективно і фахово захищати права дитини та діяти в її найкращих інтересах. Наприклад, вони запроваджують обов’язкове навчання для фахівців, які працюють з дітьми в контакті та в конфлікті з законом. Також законопроєкти пропонують зміни до КПК, які дозволяють записувати свідчення постраждалих на відео, потім досліджувати у судовому засіданні не показання дитини безпосередньо, а саме цей відеозапис.
Проте ось уже майже два роки ці законопроєкти лежать у Верховній Раді практично без руху. Поки жертва насилля на Закарпатті та сотні інших дівчат з подібними історіями по всій Україні змушені повторно переживати досвід ретравматизації, і це не так хвилює парламентарів.
Однак, так само посприяти її повторній травматизації можуть повторювані допити (і, скоріш за все, вже посприяли) — спершу на досудовій стадії, потім у судовому засіданні. Справа в тому, що кримінально-процесуальний закон передбачає принцип безпосереднього дослідження доказів, відповідно до якого всі докази підлягають дослідженню на судовому засіданні. Загалом, це — правильний принцип, але він не враховує потреби особливого підходу до неповнолітніх потерпілих, які знову і знову повинні емоційно переживати насильство, яке з ними сталося. Для того, щоб краще це зрозуміти, поставте себе на місце жертви сексуального насильства. Уявіть, що вам потрібно у деталях розказати про вкрай травматичну і неприємну для вас історію не одного разу, а три-чотири рази різним людям, які ще й можуть бути зацікавлені в тому, щоб ваші слова поставити під сумнів. Уявили? А тепер помножте ситуацію на те, що це дитина з не до кінця сформованою психікою.
Ба більше, наразі відомо, що ця справа буде розглядатися в апеляції. Якщо апеляційна інстанція поверне її на розгляд першої інстанції, дівчинку зможуть допитувати знову.
Друга проблема полягає в тому, що наразі усі дії з неповнолітніми можуть проводити особи, яких спеціально цьому не вчили. Наразі закон не вимагає спеціалізації та проведення обов’язкового навчання професіоналів, що працюють з дітьми у контакті та конфлікті з законом. Вони можуть бути доволі необізнаними щодо нюансів роботи з дітьми, міжнародних стандартів, яких слід дотримуватись, стосовно особливостей підліткової, а особливо травмованої психіки.
Поліпшити цю ситуацію могли би законопроєкти № 5617 та 5618 «Про юстицію, дружню до дитини». Вони допоможуть більш ефективно і фахово захищати права дитини та діяти в її найкращих інтересах. Наприклад, вони запроваджують обов’язкове навчання для фахівців, які працюють з дітьми в контакті та в конфлікті з законом. Також законопроєкти пропонують зміни до КПК, які дозволяють записувати свідчення постраждалих на відео, потім досліджувати у судовому засіданні не показання дитини безпосередньо, а саме цей відеозапис.
Проте ось уже майже два роки ці законопроєкти лежать у Верховній Раді практично без руху. Поки жертва насилля на Закарпатті та сотні інших дівчат з подібними історіями по всій Україні змушені повторно переживати досвід ретравматизації, і це не так хвилює парламентарів.