У звʼязку повномасштабним вторгненням експерти почали обговорювати ідею впровадження неповного усиновлення, яке мало б відповідати викликам, спричиненим новою хвилею російської агресії. Зокрема, йдеться про ситуації, коли діти евакуювались з окупованої території, а про їхніх батьків немає жодної інформації, і оперативно таку інформацію отримати неможливо.
Що б змінило впровадження такої політики у загальну процедуру усиновлення?
Станом на зараз в Україні існує лише повне усиновлення. Така форма передбачає припинення правових відносини між дитиною та сім'єю її походження. Відповідно до 11 статті Європейської конвенції про усиновлення дитина стає повноправним членом нової сім'ї і має такі ж права й обов'язки, як і діти усиновлювачів, батьківство яких встановлено законом. А усиновлювачі несуть батьківську відповідальність за дитину.
Неповне усиновлення передбачає, що звʼязок з біологічною сімʼєю не буде повністю розірваним, однак нова сімʼя усиновлювачів змогла б узяти дитину до себе. Приклад досліджених країн Європи у нашому дослідженні про забезпечення найкращих інтересів дитини під час усиновлення показує, що в більшості випадків існує лише повне усиновлення. Втім, в окремих країнах все ж розрізняють усиновлення на повне та неповне.
Скажімо, у Болгарії форма усиновлення визначається, залежно від згоди, яку слід отримати від батьків дитини на усиновлення. Якщо батьки дитини невідомі чи дали попередню згоду на усиновлення або якщо усиновлення здійснюється без згоди батьків, оскільки вони не піклуються про дитину, таке усиновлення є повним. В інших випадках – неповним. У випадку неповного усиновлення між дитиною та усиновлювачами виникають права та обовʼязки як у дитини з батьками в біологічній сімʼї. Однак дитина зберігає також права та обовʼязки з біологічною сімʼєю. Батьківські обовʼязки переходять до усиновлювачів. Біологічні батьки натомість мають підтримувати дитину, якщо усиновлювачі не можуть цього робити.
Повне та неповне усиновлення існувало також у Португалії до 2015 року. У випадку неповного усиновлення звʼязок дитини із біологічною сімʼєю не розривався. Пізніше був запроваджений новий юридичний інститут під назвою «цивільне спонсорство», який врегульовує, зокрема, ситуації зі старшими дітьми, яких неможливо усиновити через вік та емоційний зв’язок із біологічною сімʼєю, але проживають в сімʼї хрещених батьків. Це дає можливість уникнути розірвання юридичного родинного звʼязку та зберегти емоційний та фізичний зв’язок із біологічною сімʼєю, відповідальність за дитину, з якою живуть, несуть хрещені батьки.
У Франції повне усиновлення дає дитині всі права, які отримують діти від народження в біологічній сімʼї. У випадку неповного усиновлення дитина стає членом нової сімʼї, залишаючи деякі права з біологічної сімʼї: прізвище з біологічної сімʼї одночасно з прізвищем усиновлювачів, є право на спадкування і від біологічної сімʼї, і від сімʼї усиновлювачів. Дитина автоматично не набуває громадянства сімʼї усиновлювачів. Неповне усиновлення там – це єдина можлива форма усиновлення для дітей, що досягли 15 років, крім випадків, коли до цього віку дитина проживала в сімʼї, яка не відповідала юридичним вимогам для усиновлення. Така форма усиновлення також існувала у Фінляндії, однак тоді дитина не отримувала права спадкувати. Зараз у Фінляндії існує лише повне усиновлення, але в судах досі трапляються справи про зміну неповного усиновлення на повне. Експертка з Фінляндії переконана, що в найкращих інтересах дитини є отримати такі ж права, як і біологічні діти та мати з ними однаковий статус.
Втім, впровадження неповного усиновлення в Україні навряд є доцільним, оскільки існують різні сімейні форми виховання дітей, які залишились без батьківського піклування: опіка, піклування, прийомна сімʼя та дитячий будинок сімейного типу. У звʼязку з повномасштабним вторгненням влаштування дітей в наявні сімейні форми виховання дещо спростили. Детальніше про актуальні виклики і потреби сімейних форм виховання можна прочитати в дослідженні. Варто працювати на посилення спроможності зазначених форм сімейного виховання замість того, щоб впроваджувати практики, від яких відмовилися і продовжують відмовлятися інші країни.
Що б змінило впровадження такої політики у загальну процедуру усиновлення?
Станом на зараз в Україні існує лише повне усиновлення. Така форма передбачає припинення правових відносини між дитиною та сім'єю її походження. Відповідно до 11 статті Європейської конвенції про усиновлення дитина стає повноправним членом нової сім'ї і має такі ж права й обов'язки, як і діти усиновлювачів, батьківство яких встановлено законом. А усиновлювачі несуть батьківську відповідальність за дитину.
Неповне усиновлення передбачає, що звʼязок з біологічною сімʼєю не буде повністю розірваним, однак нова сімʼя усиновлювачів змогла б узяти дитину до себе. Приклад досліджених країн Європи у нашому дослідженні про забезпечення найкращих інтересів дитини під час усиновлення показує, що в більшості випадків існує лише повне усиновлення. Втім, в окремих країнах все ж розрізняють усиновлення на повне та неповне.
Скажімо, у Болгарії форма усиновлення визначається, залежно від згоди, яку слід отримати від батьків дитини на усиновлення. Якщо батьки дитини невідомі чи дали попередню згоду на усиновлення або якщо усиновлення здійснюється без згоди батьків, оскільки вони не піклуються про дитину, таке усиновлення є повним. В інших випадках – неповним. У випадку неповного усиновлення між дитиною та усиновлювачами виникають права та обовʼязки як у дитини з батьками в біологічній сімʼї. Однак дитина зберігає також права та обовʼязки з біологічною сімʼєю. Батьківські обовʼязки переходять до усиновлювачів. Біологічні батьки натомість мають підтримувати дитину, якщо усиновлювачі не можуть цього робити.
Повне та неповне усиновлення існувало також у Португалії до 2015 року. У випадку неповного усиновлення звʼязок дитини із біологічною сімʼєю не розривався. Пізніше був запроваджений новий юридичний інститут під назвою «цивільне спонсорство», який врегульовує, зокрема, ситуації зі старшими дітьми, яких неможливо усиновити через вік та емоційний зв’язок із біологічною сімʼєю, але проживають в сімʼї хрещених батьків. Це дає можливість уникнути розірвання юридичного родинного звʼязку та зберегти емоційний та фізичний зв’язок із біологічною сімʼєю, відповідальність за дитину, з якою живуть, несуть хрещені батьки.
У Франції повне усиновлення дає дитині всі права, які отримують діти від народження в біологічній сімʼї. У випадку неповного усиновлення дитина стає членом нової сімʼї, залишаючи деякі права з біологічної сімʼї: прізвище з біологічної сімʼї одночасно з прізвищем усиновлювачів, є право на спадкування і від біологічної сімʼї, і від сімʼї усиновлювачів. Дитина автоматично не набуває громадянства сімʼї усиновлювачів. Неповне усиновлення там – це єдина можлива форма усиновлення для дітей, що досягли 15 років, крім випадків, коли до цього віку дитина проживала в сімʼї, яка не відповідала юридичним вимогам для усиновлення. Така форма усиновлення також існувала у Фінляндії, однак тоді дитина не отримувала права спадкувати. Зараз у Фінляндії існує лише повне усиновлення, але в судах досі трапляються справи про зміну неповного усиновлення на повне. Експертка з Фінляндії переконана, що в найкращих інтересах дитини є отримати такі ж права, як і біологічні діти та мати з ними однаковий статус.
Втім, впровадження неповного усиновлення в Україні навряд є доцільним, оскільки існують різні сімейні форми виховання дітей, які залишились без батьківського піклування: опіка, піклування, прийомна сімʼя та дитячий будинок сімейного типу. У звʼязку з повномасштабним вторгненням влаштування дітей в наявні сімейні форми виховання дещо спростили. Детальніше про актуальні виклики і потреби сімейних форм виховання можна прочитати в дослідженні. Варто працювати на посилення спроможності зазначених форм сімейного виховання замість того, щоб впроваджувати практики, від яких відмовилися і продовжують відмовлятися інші країни.