26 років після вбивства Гонгадзе: чому суддя, який відпустив Пукача зараз очолює Верховний Суд?

Цього тижня минуло 26 років, як зник і був убитий Георгій Гонгадзе — засновник «Української правди», який публічно критикував владу Леоніда Кучми. Справу не можна назвати повністю закритою й досі, адже замовників вбивства суд так і не встановив.

Через три роки судді Станіслав Кравченко і Сергій Слинько увійшли до колегії, яка звільнила з-під варти Олексія Пукача, майбутнього засудженого за це вбивство, замінивши запобіжний захід на підписку про невиїзд. Це дало йому можливість шість років переховуватися від слідства. Обставини цього рішення Парламентська асамблея Ради Європи згодом закликала належно розслідувати.

Після Революції гідності, у 2017-му Кравченко і Слинько пройшли до нового Верховного Суду попри негативні висновки Громадської ради доброчесності. Сьогодні Станіслав Кравченко очолює Верховний Суд — і публічно виступає проти нових перевірок своїх колег. Сергій Слинько працював там до відставки у 2023-му. 

Саме зараз Верховний Суд саме має призначити новий конкурс на понад 50 вакантних посад. А перед тим — ще й встановити нові правила проведення цього конкурсу. Цього разу — із вирішальним голосом міжнародних експертів. Але чи можна вдруге покладатися на процедуру добору, яка вже одного разу дозволила подолати серйозні застереження щодо кандидатів? 

Чому рішення щодо Пукача досі викликає питання

22 жовтня 2003 року тодішній генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт генерала Олексія Пукача, на той момент — начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС. Тоді його ще не обвинувачували у вбивстві Георгія Гонгадзе. Йшлося про знищення документів щодо стеження за журналістом.

5 листопада 2003 року Апеляційний суд Києва змінив Пукачу тримання під вартою на підписку про невиїзд. Апеляцію розглядали Леонід Глос, Станіслав Кравченко і Сергій Слинько. 

Кравченко публічно наголошував, що входив до колегії, але не головував і не був доповідачем. Що рішення ухвалювалося виключно на підставі доказів у справі про знищення документів. Він також заперечував будь-який вплив на суддів.

Водночас версія про можливий політичний вплив на звільнення Пукача лунала ще задовго до нинішніх дискусій. Його колишній адвокат Сергій Осика стверджував, що питання звільнення «вирішувалося» за участі «дуже серйозних людей» і припускав, що команда могла йти від тодішнього президента, Леоніда Кучми. Ні тоді, ні згодом, належної відповіді на це питання держава не дала.

Саме цей епізод окремо привернув увагу міжнародних інституцій. У доповіді Парламентської асамблеї Ради Європи 2009 року зазначено: «Дивовижно, суддя, котрий дозволив звільнення з-під варти пана Пукача, нещодавно отримав престижну нагороду». Також акцентувалось, що точні обставини звільнення Пукача у 2003 році та подальші події, які дозволили йому уникнути затримання, не були належно розслідувані. 

У тому ж 2003 році Кравченко отримав від держави службову квартиру площею 93,9 м², яку його родина згодом приватизувала. То чи був зовнішній вплив на саме рішення про звільнення Пукача? Версія про такий вплив звучала публічно, але, як констатувала ПАРЄ, обставини звільнення належно не розслідували.

Пукача затримали лише у 2009 році, спільними зусиллями СБУ та Генпрокуратури.  Згодом його засудили до довічного ув’язнення за вбивство Георгія Гонгадзе. 2021 року Верховний Суд залишив цей вирок чинним. 

«Оновлений» Верховний Суд 

Після Революції гідності Україна мала шанс відокремити новий Верховний Суд від старої суддівської системи. Конкурс 2017 року цього не зробив.

І Кравченко, і Слинько отримали негативні висновки Громадської ради доброчесності. В обох випадках Вища кваліфікаційна комісія суддів подолалаці висновки. 

Обидва стали суддями нового Верховного Суду.

Це було частиною ширшої проблеми першого конкурсу. Аналіз Фундації DEJURE показував, що більшість керівників нового Верховного Суду прийшли з керівництва старих вищих спеціалізованих судів, які формально ліквідували під час реформи. 

Кравченко майже одразу очолив Касаційний кримінальний суд. У 2023 році він став головою Верховного Суду.

Саме тому нинішня позиція Кравченка щодо нових перевірок Верховного Суду має особливе значення. 

Кравченко публічно проти нової перевірки суддів Верховного суду

У січні 2024 року в інтерв’ю Цензор.NET Кравченко публічно виступив проти додаткових перевірок Верховного Суду. Він заявив, що способів перевірки суддів в Україні «більш ніж достатньо», а нові конкурси та перевірки суддів Верховного Суду створюють істотні загрози їхній незалежності.

Тобто сьогодні Верховний Суд очолює людина, щодо доброчесності якої виникали питання ще під час конкурсу 2017 року і яка сама вважає нові перевірки Верховного Суду загрозою для незалежності суддів.

Ще в лютому 2026 року Кравченко публічно наголошував: за штатною чисельністю у Верховному Суді має працювати 196 суддів, тож потрібен конкурс на понад 50 вакантних посад. 11 вересня 2026 року пленум Верховного Суду проголосував за звернення до ВККС про оголошення саме такого конкурсу — але лічильна комісія згодом виявила арифметичну помилку під час ручного підрахунку голосів, тому результати анулювали; питання повернеться до розгляду на наступному засіданні.

Вимальовується показова картина: голова Верховного Суду одночасно хоче більше суддів у своєму суді за чинною процедурою — і публічно заперечує потребу в глибшій, новій перевірці тих, хто вже там працює. 

А саме цього прямо вимагає План Ukraine Facility, який передбачає «подальше вдосконалення добору нових суддів Верховного Суду шляхом удосконалення процедури перевірки доброчесності та змістовного залучення незалежних експертів». Європейська комісія повторила цю рекомендацію і у звіті про Україну за 2025 рік: незалежні експерти, номіновані міжнародними партнерами, мають бути тимчасово, але змістовно залучені і до перевірки декларацій доброчесності суддів вищих судів, і до відбору нових суддів Верховного Суду. 

Що має змінитися перед новим конкурсом

У 2017 році негативні висновки Громадської ради доброчесності не стали бар’єром для Кравченка і Слинька. Тепер Україна готується заповнити 51 вакансію у Верховному Суді.

Тому перед новим конкурсом важливо змінити правила добору і забезпечити перевірку, яка дає відповіді на обґрунтовані питання до доброчесності. І лише після цього набирати десятки нових суддів Верховного Суду.

Інакше новий конкурс ризикує знову оновити Верховний Суд лише формально.