Комітет рекомендував ухвалити ще гірший законопроєкт, аніж той, який розкритикувала Венеційська комісія

30 вересня Комітет Верховної Ради з питань правової політики рекомендував парламенту прийняти за основу законопроєкт № 16018 щодо конкурсів до Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради правосуддя. Авторами законопроєкту є Володимир Ватрас, Іван Калаур та Микола Стефанчук. Альтернативний урядовий законопроєкт № 16018-1 Комітет рекомендував відхилити. 

Це сталося лише за декілька днів після оприлюднення термінового висновку Венеційської комісії та Генерального директорату Ради Європи з прав людини і верховенства права щодо урядової моделі реформи.

У тексті висновку Венеційка підтримала головну ідею — продовжити участь міжнародно номінованих експертів у доборі майже всього нового складу ВККС. Вона підтвердила, що такий механізм не суперечить суверенітету України та відповідає її євроінтеграційним зобов’язанням. Про це ми робили детальний розбір.

Але Комітет рекомендував навіть не урядову модель, щодо якої Венеційська комісія висловила низку суттєвих зауважень. Він обрав законопроєкт, де гарантії впливу міжнародних експертів у ключовому питанні ще слабші. 

В урядовому № 16018-1 міжнародно номіновані члени мають особливу роль хоча б під час оцінювання доброчесності кандидата: рішення потребує чотирьох голосів, два з яких мають належати міжнародникам, а у разі рівного розподілу голосів перевагу може отримати позиція за участю двох міжнародних експертів. Для оцінювання професійної компетентності цього запобіжника вже немає — серед чотирьох голосів достатньо лише одного міжнародного.

У рекомендованому Комітетом № 16018 вирішального голосу міжнародно номінованих членів немає взагалі. Рішення щодо доброчесності та професійної компетентності потребують чотирьох голосів, але жодної спеціальної ваги голоси міжнародників не мають. За розподілу голосів 3 на 3 кандидат припиняє участь у конкурсі. 

Це суперечить підходу Венеційської комісії. Вона рекомендує поширити посилене правило голосування на всі ключові рішення щодо кандидатів — не лише на доброчесність, а й на професійну компетентність та формування підсумкового списку рекомендованих кандидатів. 

І це не єдина проблема № 16018. Як і урядовий проєкт, він:

• передбачає лише дворічний строк роботи спеціального складу Конкурсної комісії;
• дозволяє за певних умов передавати місця міжнародної квоти Раді прокурорів, Раді адвокатів та Національній академії правових наук України;
• не передбачає окремого незалежного секретаріату Конкурсної комісії.

Саме такі елементи Венеційська комісія пропонує переглянути. У параграфі 90 висновку вона окремо наголошує не лише на кожному ризику окремо, а на їхньому сукупному ефекті: концентрація організаційного контролю у ВРП та її секретаріату, послаблення міжнародної складової, можливість передати міжнародну квоту національним органам і автоматичне завершення мандата комісії через два роки разом можуть призвести до того, що міжнародна участь збереже форму попередньої моделі, але втратить її зміст.

При цьому альтернативна модель участі міжнародних експертів з’явилася у парламенті задовго до нинішніх ініціатив. Ще 18 червня 2025 року Анастасія Радіна та група нардепів зареєстрували законопроєкт № 13382.

Він також не вирішував усіх проблем, однак його логіка полягала в продовженні успішної моделі залучення міжнародних експертів із їхньою вирішальною роллю в ухваленні рішень. Майже 90 громадських організацій закликали підтримати законопроєкт. Проте Верховна Рада цього так і не зробила. 

Тож ключове питання залишається відкритим: чи матимуть міжнародно номіновані експерти реальний вплив на результат конкурсу, чи їхня присутність у Конкурсній комісії перетвориться на звичайну ширму?

Якщо народні депутати ухвалять законопроєкт № 16018 за основу, попереду на них чекає кропітка робота до другого читання. Саме урахування всіх зауважень Венеційської комісії стане моментом істини і покаже: чи євроінтеграційні зобов’язання України є дійсним орієнтиром, чи це просто порожній звук і черговий привід для імітації реформ.