Кожному з нас рано чи пізно доведеться мати справу зі смертю близької людини та її наслідками. Одним із таких є розподіл спадкового майна між спадкоємцями та перереєстрація за ними права власності. В Україні ці процедури реалізують нотаріуси, яких держава наділила правом видавати свідоцтва про право на спадщину за заявами спадкоємців, а також вживати заходів щодо охорони та зберігання спадкового майна.

Нотаріуси зобов'язані при цьому слідувати деталізованій процедурі, визначеній Порядком вчинення нотаріальних дій. Якщо якась із вимог порядку не дотримана — то вони не вправі видати спадкоємцям свідоцтва про право на спадщину. Для таких виняткових випадків законодавець передбачив судовий порядок захисту спадкоємцями своїх прав. Однак замість того, аби ретельно перевіряти всі обставини при розгляді таких звернень, суди іноді визнають за спадкоємцями право власності на нерухомість за майже повної відсутності доказів для ухвалення таких рішень.

Про те, як оформляється спадщина, з яких причин у спадкоємців може виникнути необхідність звернутися до суду, та які зловживання допускають суди при розгляді таких позовів — читайте далі.

Після смерті особи її спадкоємці за законом чи заповітом мають 6 місяців, аби прийняти спадщину, або ж відмовитись від неї. Для цього вони мають звернутися із відповідною заявою до нотаріуса або посадової особи органу місцевого самоврядування, якщо це сільська місцевість (ст. 1269, 1270 ЦК України).

Якщо ж спадкоємці постійно проживали разом із спадкодавцем — то вони вважаються такими, що автоматично прийняли спадщину (за винятком якщо протягом шести місяців вони від неї не відмовляться, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України).

Але в будь-якому випадку спадкоємці мають звернутися із відповідною заявою до нотаріуса, на підставі якої той заводить спадкову справу.

Завівши спадкову справу, нотаріус, серед іншого витребовує від спадкоємців документи, які доводять родинні відносини спадкоємця і спадкодавця, а також документи, що посвідчують право власності спадкодавця на майно (свідоцтва про право власності на нерухомість, свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу тощо).

Якщо ж у зацікавлених спадкоємців такі документи відсутні — вони можуть просити нотаріуса витребувати їх оригінали (або ж дублікати) у державних органів чи інших осіб, які такими володіють.

По закінченню 6 місяців з дня смерті спадкодавця процедура оформлення спадщини має завершитись видачею свідоцтв(а) про право на спадщину.

Однак якщо ані спадкоємці, ані нотаріус так і не змогли отримати оригінали чи дублікати правовстановлюючих документів спадкодавця на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації (нерухомість), то нотаріус зобов'язаний відмовити їм у видачі свідоцтва про право на спадщину, про що він виносить відповідну постанову.

Одними з найпоширеніших причин звернення до суду є такі:

● неможливість підтвердити факт родинних відносин із спадкодавцем;

Іноді буває, що спадкоємці не мають належних документів, які б підтверджували факт родинних відносин із спадкодавцем (або ж такі мають певні відмінності чи неузгодженості, як, наприклад, дещо відмінне написання прізвища). В такому випадку вони можуть звернутися до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення (ст. 293 ЦПК України) - факту родинних відносин (див., як приклад, рішення Великоновосілівського районного суду Донецької області від 28.12.2015 у справі № 220/2019/15-ц). Такі заяви суд зазвичай розглядає в порядку окремого провадження (ст. 293 ЦПК України). Однак трапляються випадки, коли такі вимоги заявляються в позовному провадженні разом із вимогою про визнання права власності на спадкове майно.

Дві нищезазначені категорії справ суди мають розглядати в порядку позовного провадження, а тому в них обов'язково мають бути відповідачі. Відповідачами в таких спорах зазвичай виступають інші спадкоємці або ж сільські/міські/районні ради, оскільки саме вони мають право отримати відумерлу спадщину, якщо ніхто із спадкоємців її не прийняв (в порядку ст. 1277 ЦК України). Тим не менше, ради часто є "технічними" відповідачами (оскільки позовне провадження неможливо ініціювати без певного відповідача) і не мають жодних інтересів у такому спорі.


● пропуск строку на прийняття спадщини;

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважної причини, то суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним відповідної заяви. Такий строк суд може встановити лише 1 раз, а позивач має довести перед судом, що обставина пропуску строку дійсно була поважною (ч. 3 ст. 1272 ЦК України).

Хоча відповідно до листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 такі поважні обставини мають бути істотними та непереборними, на практиці ж суди часто лояльно ставляться до позивачів та встановлюють їм додатковий строк на прийняття спадщини, наприклад, у випадках незначного пропуску строку без поважних причин (див., наприклад, постанову КЦС ВС від 17.10.2018 у справі № 681/203/17-ц).


● відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину (зокрема, через брак необхідних документів);

Якщо нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про права на спадщину через відсутність у спадкоємців документів, які підтверджували б право власності спадкодавця на нерухоме майно — то спадкоємці мають право звернутися до суду із позовом про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В рамках судового провадження спадкоємці можуть надавати суду докази, які могли б підтвердити право власності спадкодавця на майно (навіть якщо правовстановлюючі документи відсутні або ж ніколи не оформлялися належним чином) та витребовувати такі від будь-яких інших осіб.

Однак в будь-якому випадку, розглядаючи такі позови, суди мають встановити місце відкриття спадщини та коло спадкоємців, витребувавши відповідні документи від нотаріальної контори, а також інформацію про те, на кого наразі зареєстроване спірне майно (відповідно до листа ВССУ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13).

● у справах щодо підтвердження факту родинних відносин із спадкодавцем;

Зловживання може проявлятися у встановленні факту родинних відносин за відсутності будь-яких належних доказів такого. Зазвичай у цих випадках з'являється "невизнаний" родич, який насправді родичем померлої особи ніколи не був, однак має бажання отримати у власність спадкове майно за відсутності інших, належних спадкоємців.

Наприклад, відповідно до рішення Громадської ради доброчесності від 14.10.2019 щодо судді Краснолуцького міського суду Луганської області Бондарь А. В., суддя розглянула та задовольнила позов особи, у якої вона орендувала квартиру (та щодо позову якої раніше брала самовідвід з цієї підстави). Своїм рішенням (в рамках позовного провадження) суддя визнала факт родинних відносин між особою, яка померла за 20 років до подачі позову, та позивачем(нібито померла доводилась позивачу двоюрідною бабою). При цьому, рішення судді базується лиш на свідченні двох свідків, які стверджували, що позивач не був родичем померлої, а просто допомагав їй по господарству. Цим же рішенням суддя визнала за позивачем право власності порядку спадкування на земельну ділянку площею 6.15 га, що належала померлій.



● у справах щодо визначення додаткового строку на прийняття спадщини;

Головним зловживанням у таких справах є визначення судом додаткового строку на прийняття спадщини без поважних причин пропуску спадкоємцем шестимісячного строку. Не кожне таке рішення суду можна вважати зловживанням: іноді це навпаки, прояв гуманізму та приницпу пропорційності як елементу принципу верховенства права з боку суду. Однак встановлення судами додаткового строку при значному пропуску первинного строку та за відсутності істотних причин його пропуску, в свою чергу, вже шкодить принципу правової визначеності.



● у справах щодо визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Найпоширенішим зловживанням у цій категорії спорів є те, що суди неналежно (умисно, чи з грубої недбалості) досліджують обставини справи, внаслідок чого фактично визнають право власності на майно за позивачами без будь-якої правової підстави. Зокрема, судді можуть взагалі не перевіряти, чи зверталися спадкоємці-позивачі до нотаріусів для оформлення спадщини, чи не пропустили вони при цьому строк на її прийняття та чи взагалі прийняли її, та чи входить спірне майно до спадкової маси.

Наприклад, як встановлено рішенням 2ДП ВРП від 09.09.2019 № 2357/2дп/15-19 (залишеним ВРП без змін) суддя Вільнянського районного суду Запорізької області Беспалько Т. Д., зокрема, ухвалила заочне рішення, яким визнала за позивачем право власності на квартиру в порядку спадкування до закінчення строку для прийняття спадщини. Відповідачем за цим позовом виступала міська рада, яка не отримувала від суду ні ухвали про відкриття провадження у справі, ні повісток. Суддя не витребовувала копію спадкової справи щодо померлого. Під час дисциплінарного провадження 2ДП ВРП взагалі не змогла встановити, чи були в суду на момент розгляду справи оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру, хоча саме їх відсутність і була причиною відмови у нотаріальному оформленні спадкових прав на неї.

У іншому випадку, як встановлено рішенням 3ДП ВРП від 12.02.2020 № 408/3дп/15-20 (залишеним ВРП без змін) суддя Іршавського районного суду Закарпатської області Золотар М. М. за результатами підготовчого провадження ухвалив рішення, яким визнав право власності на весь житловий будинок в порядку спадкування за сином спадкодавця. При цьому, раніше цей же будинок уже був оформлений на підставі свідоцтв про право на спадщину за дружиною спадкодавця, а також його сином та донькою (по ⅓ кожному). Відповідачем за цим позовом виступав виконавчий комітет сільської ради, представник якого просив суд розглядати справу за його відсутності.

3ДП ВРП, притягуючи суддю Золотаря до дисциплінарної відповідальності, зауважила, що той, зокрема, не з'ясував, чи відкрита спадкова справа, чи є інші спадкоємці, чи не зареєстроване спадкове майно за спадкоємцями, чи не перебуває воно у власності інших осіб. Суддя також ухвалив рішення по суті спору за результатами підготовчого провадження в порядку ч. 3 ст. 200 ЦПК України (що можливо лише за умови визнання позову відповідачем), хоча виконавчий комітет сільради позову не визнавав.

Загалом, зловживання в спадкових спорах лишаються латентними, адже за відсутності інших зацікавлених у спадщині спадкоємців, подібні рішення ніхто не оспорює (адже міські чи сільські ради зазвичай не мають жодного інтересу до таких спорів), внаслідок чого вони набувають законної сили.

Непрямими доказами таких зловживань з боку суддів можуть бути аномально швидкий розгляд таких спорів, тривале незавантаження копій таких рішень до ЄРСР, а також брак згадок у текстах судових рішень про витребування судом спадкових справ, встановлення кола спадкоємців та інформації щодо спірного майна.