Верховний Суд виходить за межі своїх повноважень та намагається замінити собою ВРП

Нещодавно Велика Палата Верховного Суду (ВП ВС) вчергове скасувала рішення Вищої ради правосуддя. Цим ВП ВС втрутилася у зміст доволі обґрунтованого рішення ВРП та вийшла за межі своїх повноважень, визначених у законі.

Справа стосувалася судді Олександра Гнипа, якого Третя Дисциплінарна палата ВРП притягла до дисциплінарної відповідальності за умисне порушення правил щодо самовідводу. Суддя оскаржив це рішення, але натомість отримав від пленарного складу ВРП ще суворіше покарання — тимчасове відсторонення на 3 місяці від здійснення правосуддя з позбавленням доплат та направленням на кваліфікаційне оцінювання. 

Скасовуючи рішення Вищої ради правосуддя, ВП ВС аргументувала це тим, що «ВРП не може за скаргою судді застосувати до нього більш суворе стягнення, ніж те, яке було застосоване до цього судді Дисциплінарною палатою» (п. 199)”. 

Експерти Центру політико-правових реформ детально проаналізували це рішення ВП ВС, пояснюючи його проблемні моменти та ризики, які воно створює. Фундація DEJURE підтримує аргументи ЦППР,  а саме: 

1. У профільному законі, ані в інших нормативно-правових актах, не передбачено заборони ВРП застосовувати до судді більш суворе дисциплінарне стягнення, ніж застосувала Дисциплінарна палата. Проте, ВП ВС фактично обмежила право ВРП обирати стягнення пропорційне дисциплінарному проступку.
2. ВП ВС може скасувати рішення ВРП тоді, коли воно є явно незаконним чи невмотивованим. Натомість ВП ВС скасувала рішення ВРП лише з підстав накладення ВРП більш суворого стягнення на суддю. Така підстава скасування не визначена у ч. 1 ст. 52 Закону “Про Вищу раду правосуддя”. Тому такі дії ВП ВС є порушенням закону, втручанням у дискрецію ВРП та фактично її підміняють.
3. Верховний Суд за аналогією права застосував принцип «заборони погіршення правового становища скаржника», який закріплений у Кримінальному процесуальному кодексі. Втім, дисциплінарне провадження суттєво відрізняється від кримінального за своєю суттю, процедурою, стандартами доказування та наслідками. Зважаючи на цю відмінність, застосування аналогії з кримінальним правом є хибним. Щобільше, усуваючи таким чином ніби-то законодавчі прогалини, ВП ВС фактично може скасовувати “незручні” рішення. 
4. У дисциплінарних провадженнях, які близькі до адміністративного судочинства, діє принцип офіційного з’ясування обставин справи. Цей принцип полягає у тому, що ВРП досліджує не лише питання дотримання прав судді в дисциплінарному провадженні, обмежуючись доводами судді, а й досліджує законність та підставність ухвалення Дисциплінарною палатою рішення у дисциплінарній справі. Якщо не слідувати цьому принципу, то Дисциплінарна палата може безтурботно “рятувати” недоброчесних суддів, і їй за це нічого не буде. 

Рішення Верховного Суду створює корупційні ризики, коли дисциплінарна палата буде покривати недоброчесних суддів, а ВРП у пленарному складі навіть не матиме права скасувати несправедливі та необґрунтовані рішення. Такі дії цілком можливі зараз, коли скаржник у дисциплінарній справі не має автоматичного права оскаржити рішення ДП, а повинен отримати її дозвіл. Тому важливо внести зміни в закон і скасувати необхідність отримання скаржником дозволу від палати.