З початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України чи не для всіх розпорядників публічної інформації (далі – розпорядники) постала проблема забезпечити повноцінне виконання своїх повноважень, в тому числі доступ до публічної інформації.

Більшість органів влади були не готові до нових реалій і не знали як протистояти викликам, які з'явились. Навіть ті розпорядники, у яких не було труднощів, пов'язаних з евакуацією, відсутністю працівників на робочому місці (наприклад, через їх мобілізацію чи виїзд за кордон) і знищенням приміщень та документів, зіштовхнулись із проблемами прийому та обробки запитів, застосування "трискладового тесту" та пошуку справедливого балансу між відкритістю та захистом національної безпеки.

У цьому аналітичному дослідженні ми насамперед поділимось власним досвідом щодо можливості отримати публічну інформацію від судової влади та основними проблемами, з якими ми зіштовхнулись як запитувачі. Вважаємо, що схожі виклики, виникали й у запитувачів, які зверталися й до інших розпорядників, а тому цей матеріал дасть розріз існуючих недоліків застосування чинного інформаційного законодавства на практиці. Також ми проаналізуємо, як суди захищають права запитувачів на доступ до публічної інформації, як розпорядники обґрунтовують порушення цих прав дією режиму воєнного стану. Наостанок поглянемо як законодавство регулює цю сферу та які є недоліки цього регулювання.