Як Верховний Суд продовжує рятувати суддів Майдану
Завдяки суддям Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (КАС ВС) суддя Майдану Анатолій Левченко може зберегти свою посаду. Рішення ухвалили Ірина Гончарова, Наталія Блажівська, Ірина Васильєва, Ігор Олендер та Валентина Юрченко. На їхню думку, Вища рада правосуддя не мала повноважень звільняти суддю. Далі наводимо детальний аналіз справи і пояснюємо, чому рішення ВС вкотре стає порятунком для недоброчесних суддів.
Передісторія
Заборона мирних зібрань, тримання під вартою, арешти, позбавлення водійських прав, накладення штрафів за непокору міліції — це рішення, які ухвалювали судді у 2013-2014 роках проти учасників Революції гідності. Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) констатував, що тодішня влада використовувала суддів для перешкоджання протестам. І таких суддів було понад 330. Серед них був і Анатолій Левченко, який позбавив учасника протесту водійських прав за поїздку до Межигірʼя.
Та далеко не всі з цих суддів понесли покарання — значній частині вдалося залишитись на посадах завдяки тодішнім Вищій кваліфікаційній комісії суддів, Вищій раді правосуддя, а також Верховному Суду.
У 2014-2015 роках Вища рада юстиції притягала суддів Майдану до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги. Далі їх мала б звільнити Верховна Рада або Президент. Але деякі судді у 2018-2021 роках оскаржили своє звільнення у Верховному Суді, і той залишив їх на посадах через порушення парламентом процедури.
Тому Верховна Рада передала подання щодо таких суддів вже Вищій раді правосуддя, адже з 2016 року саме ВРП має право розглядати рішення Вищої ради юстиції та остаточно звільняти недоброчесних суддів за вчинення ними істотного дисциплінарного проступку (на підставі п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України, керуючись п. 14 розділу III “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про Вищу раду правосуддя”).
Як наслідок, Вища рада правосуддя звільнила суддів Печерського райсуду м. Києва Світлану Волкову, Солом’янського райсуду м. Києва Олену Калініченко, суддів Апеляційного суду м. Києва Ольгу Єфімову та Світлану Коваль та багатьох інших. Рішення про їхнє звільнення вистояло у Великій Палаті Верховного Суду (ВП ВС).
Анатолій Левченко також оскаржив рішення ВРП про своє звільнення у КАС ВС. Проте цього разу судді Верховного Суду відійшли від установленої практики, і 24 березня 2025 року задовольнили позов Левченка та скасували рішення ВРП про його звільнення.
Як Верховний Суд пояснив своє рішення
КАС ВС прийшов до висновку, що ВРП не має повноважень звільняти суддю на підставі подання Вищої ради юстиції, якщо Верховна Рада вже ухвалила постанову про його звільнення, але така постанова була скасована.
За такою логікою навіть якщо Президент чи парламент прийняли рішення про звільнення судді, але воно було скасоване через процедурні порушення — вважається, що воно однаково було ухвалене. Отже, і підстав для передачі матеріалів до ВРП для остаточного звільнення немає.
Однак наголосимо, що Вища рада юстиції вже встановила в діях судді Левченка порушення присяги та обрала вид відповідальності — звільнення з посади, а ВРП лише реалізувала повноваження, якими раніше був наділений парламент та ухвалила процедурне рішення про звільнення (а не повторно притягнула суддю до відповідальності). Щобільше, про це вже наголошувала Велика Палата ВС в подібних випадках, у справі № 990/165/23 щодо Олени Калініченко, у справах суддів Світлани Волкової, Ольги Єфімової.
Отже, рішення КАС ВС та такі доводи суддів колегії суперечать попередній судовій практиці.
Не оминули судді КАС ВС і питання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.
Суддю можна притягнути до дисциплінарної відповідальності протягом трьох років з моменту вчинення проступку, без урахування часу здійснення дисциплінарного провадження (ч. 11 ст. 109 Закону “Про судоустрій і статус суддів”). Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги (ч. 2 ст. 42 Закону “Про Вищу раду правосуддя”). Тобто діє правило, що з часу надходження до ВРП скарги трирічний строк зупиняється до дати накладення дисциплінарного стягнення.
На думку суддів КАС ВС, ВРП не могла звільнити суддю за істотний дисциплінарний проступок, оскільки, між вчиненням порушення та рішенням ВРП про звільнення минуло понад 9 років. А тривале затягування дисциплінарного процесу може свідчити про порушення принципу розумності строків та юридичної визначеності.
“…безпосередні негативні правові наслідки у виді звільнення з посади для судді настають саме на підставі рішення ВРП про його звільнення…для застосування до судді дисциплінарного стягнення встановлено строк, який обчислюються з дня вчинення проступку до дати прийняття ВРП рішення про звільнення судді з посади, яким реалізується застосоване до судді дисциплінарне стягнення у виді подання про його звільнення з посади. Водночас до цього строку не враховуються час… здійснення відповідного дисциплінарного провадження.”
Тобто судді вважають, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності завершується ухваленням кадрового рішення ВРП про звільнення судді з посади. Така позиція КАС ВС вигідна як для суддів, які вчиняли порушення до 2022 року, зокрема суддям скандального Окружного адмінсуду Києва, скарги на яких досі не розглянуті через дворічну перерву, а також для суддів, щодо яких внесено подання Дисциплінарної палати про звільнення, але ВРП не ухвалила остаточного процедурного рішення. Це вже не вперше, коли Верховний Суд ставить питання щодо обрахунку трирічного строку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності для порятунку суддів.
Отже, судді КАС ВС вкотре знівелювали правило — трирічний строк притягнення судді зупиняється з дня подачі дисциплінарної скарги по дату накладення дисциплінарного стягнення. Навіть у згаданому рішенні ВП ВС суд наголосив, що саме рішенням ВРЮ ще у 2015 році було встановлено у діях судді дисциплінарний проступок, а вид стягнення обрано (застосовано), тобто було дотримано 3-річний строк притягнення до відповідальності.
Чим ще відомі судді з цієї колегії?
Учасники цієї колегії КАС ВС і раніше рятували «суддів Майдану».
Васильєва та Юрченко відомі тим, що скасували подання ВРЮ про звільнення одіозної судді Оксани Царевич. Також Юрченко у складі колегії суддів Вищого адміністративного суду скасувала подання Вищої ради юстиції про звільнення судді Сергія Пойди, який брав під варту учасників Революції Гідності.
Суддя Олендер був у складі колегії, яка визнала незаконним та скасувала подання про звільнення судді Ірини Набудович.
Відома своїми «здобутками» і суддя Наталія Блажівська. У 2011 році Верховна Рада призначила її суддею безстроково. Тоді нардеп Володимир Ар’єв заявляв, що при обранні депутати були позбавлені можливості ставити питання, а її призначення лобіював спікер парламенту. У 2012 році суддя вже була обрана до Вищого адміністративного суду України. За дивним збігом саме у цей період її батько, Євген Блажівський, був заступником Генерального прокурора України.
Які наслідки такого рішення суддів КАС ВС?
За умови, якщо Велика Палата ВС залишить без змін рішення КАС ВС, то частина суддів Майдану, яких подавала на звільнення Вища рада юстиції і щодо яких Вища рада правосуддя ухвалила процедурне рішення про звільнення можуть поновитись на посадах.
Наразі ще є судді Майдану, які оскаржують рішення ВРП у Верховному Суді. Так, у ВП ВС оскаржує своє звільнення Сергій Пойда. Ще щодо судді Андрія Макухи ВРП зупинила розгляд питання про звільнення у звʼязку з мобілізацією.
Крім цього, КАС ВС зробив небезпечні висновки щодо строків притягнення до відповідальності за дисциплінарний проступок, визначивши, що цей строк має включати також остаточне рішення ВРП про звільнення судді з посади.
Ця ситуація стала тестом для суддів Великої Палати Верховного Суду чи погодяться вони з позицією КАС ВС і змінять усталену практику, що призведе до порятунку незвільнених суддів Майдану та суддів, яких ВРП звільнила за істотний дисциплінарний проступок.
