Генпрокурор призначив Олексія Шевчука до Конкурсної комісії САП: що не так з цим рішенням

Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) знову в зоні ризику — цього разу через кадрове рішення Генерального прокурора.

Генеральний прокурор Руслан Кравченко наказом від 23 грудня призначив адвоката Олексія Шевчука членом Конкурсної комісії з відбору керівництва САП. Це рішення вже викликало серйозну критику з боку експертного середовища та громадських організацій.

Кого обиратиме Конкурсна комісія САП

Конкурсна комісія САП відповідатиме за добір кандидатів на ключові антикорупційні посади:

• заступника Генерального прокурора — керівника САП;
• першого заступника керівника САП;
• заступника керівника САП.
  

У Комісії шість членів: три від міжнародних партнерів і три від Ради прокурорів. Утім, Рада прокурорів подала лише двох кандидатів, що дало Генеральному прокурору право самостійно визначити третього члена комісії.

Невідповідність вимогам закону

Шевчук не відповідає вимогам закону, адже члени Конкурсної комісії САП повинні мати:

• бездоганну ділову репутацію;
• високі професійні та моральні якості;
• суспільний авторитет і доброчесність;
• не менше п’яти років релевантного досвіду — у сфері правосуддя, адвокатської діяльності або у сфері запобігання і протидії корупції.
  

Репутаційний бекграунд Шевчука

У 2023 році Шевчука позбавляли права на заняття адвокатською діяльністю, однак згодом це право відновили внаслідок сумнівного рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (ВКДКА). Більше того, у листопаді 2023 року, коли щодо нього вже тривало дисциплінарне провадження, давня соратниця Віктора Медведчука Лідія Ізовітова призначила Шевчука спікером НААУ.  

Також громадськість назвала і клієнтів Шевчука, серед них: 

• Ілля Кива;
• екснардеп-регіонал Олександр Онищенко;
• міський голова Києва Віталій Кличко;
• колишній народний депутат Борислав Розенблат;
• бізнесмен Геннадій Корбан;
• нардеп Ярослав Дубневич.
  

Виїзд чоловіків за «Шляхом» і зниклі аптечки

За інформацією журналістів, група волонтерських організацій, пов’язаних з Олексієм Шевчуком, допомогла сотням чоловіків призовного віку виїхати за кордон через систему «Шлях», після чого багато з них не повернулися в Україну.

Окремо Шевчук фігурував у публікаціях щодо зникнення у Львові 10 тисяч військових аптечок зі США на суму понад 33 млн грн. Адвокат майже рік очолював координаційний штаб з питань гуманітарної допомоги при Львівській ОВА у період, коли сталася ця історія.

Шевчук і органи суддівського врядування 

Шевчук не пройшов перевірку доброчесності, коли подавався на посаду члена Вищої ради правосуддя. Він зареєстрував торгову марку «Судовий репортер» та схожий сайт попри те, що таке медіа вже існувало, та вимагав у його засновниці кошти за «передачу проєкту». А ще Шевчук дозволяв собі публічно називати громадських активістів «придурками грантоїдами» та щобільше – погрожував зброєю мешканцям свого садового товариства, з якими виник конфлікт через шлагбаум.

«Офіцер» з погрозами і зриви публічних дискусій

Шевчук неодноразово опинявся в центрі публічних скандалів. Зокрема, у Facebook він підписувався «офіцером» і погрожував «повістками у гарячі точки» після пошкодження його приймальні. КДКА Київської області визнала це порушенням правил адвокатської етики. Раніше його адвокатське посвідчення вже призупиняли на три місяці за публічні образи на адресу іншого адвоката та ветерана — Масі Найєма.

Показовим став і нещодавній інцидент під час заходу EU Project Pravo-Justice. Попри чіткі правила щодо регламенту, Шевчук демонстративно перевищив відведений час, продовжував говорити з вимкненим мікрофоном і фактично зірвав професійну дискусію, через що троє учасників так і не змогли виступити. Постає питання — чи зможе адвокат втриматись від такої поведінки в Конкурсній комісі САП?

Ще більш тривожним був зміст його заяв. Публічно Шевчук визнав, що сумнозвісний законопроєкт №12320, одним із авторів якого він є, — це «закон імені Федорів», тобто документ, спрямований проти конкретної журналістки через її матеріали про нього. Фактично йдеться про використання законотворчості як інструменту особистої помсти.