Міжсудовий розподіл справ як відповідь на перевантаження судів

Вища рада правосуддя запропонувала Верховній Раді розробити законодавчі зміни для впровадження автоматизованого розподілу справ з урахуванням навантаження. Ця ініціатива справді може полегшити роботу судової системи без руйнівного втручання в її базову архітектуру.

Раніше в аналітиці про екстериторіальну підсудність ми вже досліджували переваги та недоліки міжсудового розподілу справ, перспективи такого розподілу, та доходили висновку, що відхід від жорсткої територіальної прив’язки в окремих категоріях справ може підвищити доступність правосуддя без втрати процесуальних гарантій.

Чому це важливо

Звернення ВРП переконливо демонструє, що наразі судова система працює в умовах значного дефіциту кадрів: звільнень суддів більше, ніж призначень нових. Воєнні виклики поглиблюють проблему — передача справ прифронтових судів створюють додаткове й нерівномірне навантаження судів, яким ці справи передано. Наслідком є суттєвий дисбаланс у навантаженні: коли одні суди працюють із навантаженням, що майже втричі перевищує середнє значення, інші мають лише десяту частину цього показника. Між окремими місцевими загальними судами різниця сягає майже 21 раза. 

Перевантаження судів — це питання доступу до правосуддя, строків розгляду і довіри до суду. Коли один суддя фактично несе навантаження, кратно більше за колег в інших судах тієї самої спеціалізації та інстанції, швидкість отримання рішення залежить не від складності спору, а від територіальної прив’язки.

Це поганий сценарій як для правосуддя, так і для його учасників. Бо він означає роки очікування, процесуальну затримку і невизначеність. Саме тому пропозиція запровадити централізований, прозорий і автоматизований механізм міжсудового розподілу має розглядатися як інструмент підвищення доступу до правосуддя.

Це ж вже було?

Ця модель розподілу справ не нова. Законом від 16 липня 2024 року № 3863-IX вже було передбачено міжсудовий автоматизований розподіл нерозглянутих справ ліквідованого Окружного адміністративного суду міста Києва — з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та в хронології надходження. За цим механізмом між окружними адміністративними судами автоматизовано розподілили майже 20 тисяч справ. Тож Україна вже має законодавчий досвід такого підходу і він встиг довести свою ефективність.

Що пропонує ВРП

ВРП пропонує створити алгоритм, який спершу визначатиме суд у межах відповідної спеціалізації та інстанції з урахуванням навантаження, залишку справ, нових надходжень і кадрової спроможності, а вже потім — суддю або колегію в межах загальних правил автоматизованого розподілу. Такий підхід має працювати без ручного втручання, із чіткими критеріями і можливістю незалежного аудиту.

Найбільш логічним виглядає поетапний запуск саме для категорій справ, які не потребують обов’язкового судового засідання або повністю розглядаються у письмовому провадженні: цивільне наказне, адміністративні письмові справи та господарське наказне провадження. Це дозволяє протестувати модель на найбільш стандартизованих категоріях і не створювати зайвих ризиків для справ, де потрібна безпосередня участь сторін.

Що далі?

Тепер черга за парламентом. Закликаємо Комітет Верховної Ради з питань правової політики підтримати ініціативу ВРП і розпочати предметну роботу над змінами до законодавства. ВРП прямо вказує, що потрібні зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів», ЦПК, ГПК і КАС України, аби закріпити порядок розподілу, його критерії, гарантії для учасників справи та заборону ручного втручання.

Тому закликаємо підтримати пропозицію ВРП, а разом із тим врахувати чіткі запобіжники: 

• вичерпні та об’єктивні правила;
• гарантії дотримання права учасників справи на доступ до правосуддя;
• незалежний аудит алгоритму;
• зрозумілі критерії навантаження;
• поетапне впровадження.