На нема і суду нема: як ВРП (НЕ) мотивує свої відмови відкривати дисциплінарні справи на суддів?

Марта Береза, юристка Фундації DEJURE

19 жовтня 2023 року після дворічної перерви Вища рада правосуддя (далі ВРП, Рада) відновила дисциплінарну функцію, тобто розгляд скарг на суддів, що є важливим інструментом очищення суддівського корпусу та реакції на неетичні дії суддів. На період формування Служби дисциплінарних інспекторів скарги на суддів розглядають самі члени дисциплінарних палат ВРП.

З 1 листопада орган провів авторозподіл скарг, дисциплінарне провадження в яких було не завершене попереднім складом Ради, та тих, що надійшли у період припинення її діяльності – з 5 серпня 2021 року до 26 січня 2023 року. Загалом, як повідомила ВРП у відповідь на мій запит, з 1 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року розподілено 14 761 дисциплінарну скаргу.

За цей час Рада прийняла сотні рішень про відкриття дисциплінарних справ, відмову у відкритті та залишення без розгляду.

Тільки за період з 1 листопада 2023 року по 31 січня 2024 року дисциплінарні палати відмовили у відкритті справ за результатами розгляду 692 дисциплінарних скарг, із таких підстав:

• суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням – 634;
• очевидною метою подання скарги є спонукання судді до ухвалення певного судового рішення – 25;
• закінчився встановлений законом строк для застосування до судді дисциплінарного стягнення – 20;
• факти неналежної поведінки судді, що повідомляються у дисциплінарній скарзі, вже були предметом перевірки та розгляду і щодо них відмовлено у відкритті дисциплінарної справи або ухвалено рішення у дисциплінарній справі – 13.

Як бачимо, левову частку (91,6%) становлять відмови там, де суть скарги зводиться лише до незгоди із судовим рішенням.

Значення такої підстави є доволі очевидною: це ситуація, коли скаржник використовує дисциплінарну скаргу не як механізм реакції на неетичні дії судді, а як реакцію на рішення, яке не відповідає його інтересам. В такому разі дисциплінарна скарга радше подібна на апеляційну. Причин, чому скаржники подають такі скарги, які не вважатимуться прийнятними для відкриття дисциплінарної справи, багато. Це може бути, як цілеспрямована стратегія скаржника (наприклад, адвокати, які подають такі скарги, бо пропустили строк на оскарження, а хочуть продемонструвати клієнту, що вжили всіх заходів), так і відсутність знань, що таке скарга, за які порушення її можна подавати і як правильно викласти її зміст.

Однак навіть з розумінням цих причин частка відмов саме з підстави незгоди з судовим рішенням вражає.

Втім, оцінити рішення дисциплінарних палат щодо цього на предмет обґрунтованості практично неможливо. Хоч серед них бувають такі, що дозволяють встановити зв’язок між викладом змісту скарги та підставою для відмови (наприклад, ухвала №302/2дп/15-24 від 31.01.2024), проте в більшості це одна ухвала на кілька скарг, в якій на одне речення зазначено підставу відмови (наприклад, ухвала №1216/3дп/15-23 від 06.12.2023). Можна припустити, що наявність мотивації у рішенні залежить від доповідача у справі.

Перевірити обґрунтованість мотивів дисциплінарної палати у таких ухвалах може тільки скаржник, подавши заяву про ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження, серед яких міститиметься висновок доповідача за результатами попередньої перевірки скарги. В громадськості, яка моніторить рішення Ради, така змога відсутня – такі висновки є матеріалами дисциплінарного провадження, які віднесено до службової інформації (хоча відповідно до висновку ВП ВС у справі №9901/589/19 віднесення інформації до службової не є автоматичною підставою для відмови надавати її на запит тим, хто не є його учасниками провадження).

У зв’язку з цим неможливо проаналізувати мотиви членів дисциплінарних палат при відмові у відкритті дисциплінарної справи: чи справді у кожному випадку йдеться про незгоду з рішенням, чи під цю категорію попадають й інші справи, які Рада не бажає розглядати. В такий спосіб неможливо встановити, чи практика ВРП є уніфікованою, чи члени палат під незгодою з судовим рішенням розуміють однакові речі, чи не попадуть “випадково” під цю категорію суспільно важливі скарги.

Ще складніше оцінити, як Рада “проводить межу” між незгодою із судовим рішенням та такими дисциплінарними проступками як інше грубе порушення закону, що призвело до істотних негативних наслідків, незаконна відмова в доступі до правосуддя чи інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, які більше, ніж інші проступки, дотичні до обставин судової справи.

Для прикладу у вище згаданій ухвалі №1216/3дп/15-23 3ДП відмовила у відкритті дисциплінарної справи щодо моєї скарги на дії судді Фастівського міськрайонного суду Київської області Осаулової Н.А. Моя скарга стосувалась суспільно важливої проблеми доступу неповнолітніх до правосуддя та порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя. Суддя залишила без задоволення заяву про допуск неповнолітньої заявниці до участі у справі про прострочення сплати аліментів через відсутність у неї процесуальної дієздатності. І це попри те, що вона досягла 14 років і ця справа стосується її особисто. Зазначу, що існують процесуальні норми та судова практика, які підтверджують можливість дітей бути учасниками у справах щодо захисту своїх прав. Проте, у цій справі право дитини на участь у справі не було забезпечено.

У моїй скарзі не йшлось про незгоду із судовим рішенням, а лиш про неналежне застосування суддею норм процесуального права, оскільки незабезпечення доступу дитини до правосуддя є нагальною проблемою. Втім, палата вирішила інакше. Разом з тим, мені як скаржниці за майбутніми скаргами було б цінно знати наперед, що Рада вважає такі підстави для скарги незгодою з судовим рішенням. Також було б цінно знати, чи такої думки дотримується тільки третя дисциплінарна палата, чи й інші.

І це лише одна скарга та одна позиція, яку мені вдалось дізнатись, подавши заяву про ознайомлення. Однак, враховуючи загальну кількість відмов через незгоду з судовим рішенням, сам факт відсутності мотивації дисциплінарних палат в таких ухвалах є неприпустимим. Щобільше, у цьому не має жодного сенсу, адже доповідачі по скаргах і так готують висновок за результатами попередньої перевірки, який містить необхідне обґрунтування. Тож, залишається незрозумілим, чому такий висновок не лягає в основу рішення про відмову, а приховується в матеріалах справи, і чому одні рішення вмотивовані, а інші – ні.

Таким чином, Вищій раді правосуддя варто було б застосовувати єдиний підхід при викладенні рішень про відмову у відкритті дисциплінарних справ та наводити усі обставини, які стали підставою для такої відмови. Рішення ради повинні бути відкритими не тільки в частині притягнення чи відмови у притягненні до дисциплінарної відповідальності, а й на первинному етапі, коли скарги відсіюються. В іншому ж разі непрозорість і відсутність мотивації знижують довіру до рішень органу, на який покладаються високі очікування після довгої перерви у його діяльності.