“Печерне” правосуддя: за ґрати йдуть детективи, а не корупціонери

Антикорупційні органи почали наближатися до друзів Президента, але політики не змогли розвалити ці органи через закони, процес зупинили липневі протести в підтримку НАБУ та САП. Виглядає, що тепер влада вирішила діяти руками суддів. 

Так, суддя Печерського райсуду Олег Білоцерківець кинув у СІЗО детектива НАБУ, Київський апеляційний суд залишив це рішення в силі. Пізніше вже суддя Сергій Вовк з Печерського суду продовжив перебування детектива НАБУ під вартою. Також Білоцерківець застосував запобіжний захід до свідка, на якого також відкрили окрему справу про нібито надання неправдивих свідчень. Колеги з Центру протидії корупції більш детально стежать за перебігом справ і висвітлюють все у своїх матеріалах, за що так само зазнають тиску від державних структур. 

Хто такий суддя Білоцерківець?

Він уже давно відомий своїми рішеннями. Білоцерківець, який тепер відправляє за ґрати детективів, що розслідують топкорупцію, раніше:

• “відмазував” п’яних водіїв — і навіть отримав дисциплінарне покарання (попередження) після скарги юристів Фундації DEJURE. За скаргою, Білоцерківець закривав справи про водіння напідпитку за малозначністю, а порушники отримували лише усне зауваження. Суддя ухвалював такі рішення попри норму, яка забороняла визначати справи про водіння напідпитку “малозначними”. Щобільше, таке покарання зовсім не відповідає ризикам, які п’яний водій створює на дорозі. 
• ухвалив рішення на користь одіозного Юрія Бойка, голови ліквідаційної комісії проросійської партії ОПЗЖ, який не прозвітував перед НАЗК, хто фінансував партію та куди партія витратила кошти, які отримала від внескодавців та держави у 2021 та 2022 роках. НАЗК склало щодо цього протокол про адміністративне правопорушення.
• закрив справу елітного закладу “Razzle Dazzle“, де порушували карантинні правила. Суддя “не встиг” розглянути справу до завершення строків давності. Водночас він знайшов час, щоб оштрафувати звичайного українця на 17 тисяч гривень — за те, що був без документів на вулиці під час пандемії. У своїй постанові Білоцерківець навіть дозволив собі написати, що справу слід закрити й “відправити нах*р” винного. Постанова зникла з реєстру, але журналісти “Слідство.Інфо” зберегли знімки екрана у своїй статті.

Що не так із Печерським судом?

Це суд для “своїх”. Тут десятиліттями ухвалюють рішення, які легалізують тиск, переслідування і вибіркове правосуддя. Серед інших “досягнень” Печерського суду: 

• У “справі плівок Вовка” суддя Сергій Вовк намагався “врятувати” свого тезку з ОАСК, перевівши розслідування до поліції. Але Печерський райсуд взагалі не мав права це робити. Юрисдикція таких скарг належить лише ВАКС. Верховний Суд підтвердив це раніше в аналогічній справі.
• У 2019-му суддя Вовк присудив 7 мільйонів гривень з бюджету Андрію Портнову за “моральну шкоду”.
• А в 2024-му суддя В’ячеслав Підпалий вирішив, що Портнова треба вилучити з Реєстру держзрадників і навіть компенсувати йому 240 тисяч гривень. Саме Підпалий, до речі, давав дозвіл Генпрокуратурі на доступ до телефонів журналісток “Схем” і NV — за що Україну згодом засудив ЄСПЛ.

Як тільки Вища кваліфкомісія суддів наблизилася до оцінювання суддів Печерського райсуду та Окружного адмінсуду Києва, ДБР активізувало “заготовлені” кримінальні провадження та провело обшуки у приміщенні ВККС та в будинку Олексія Омельяна, заступника голови Комісії. Надалі Держбюро почало додатково відкривати кримінальні провадження на інших членів Кваліфкомісії.

Журналісти припускали, що обшуки могли бути відповіддю на звільнення одіозних суддів, а також перешкодою для подальших оцінювань 6 суддів ОАСК та 7 суддів Печерського суду (зокрема голови суду Руслана Козлова), іспит для яких був призначений на 17 березня. Також причиною могла бути призначена співбесіда з Оксаною Царевич з Печерського райсуду Києва. Примітно, що саме Печерський суд дав дозвіл на обшуки для ДБР. Останні теж дуже зацікавлені у хороших стосунках з цим судом, оскільки переважно він розглядає їхні клопотання про проведення різноманітних слідчих дій за територіальною підсудністю. 

Печерський суд уже давно перетворився на інструмент тиску на тих, хто бореться з корупцією, і на щит для тих, хто з неї живе. Суддя Білоцерківець — лише одна з ланок цієї системи. Поки такі судді продовжують вершити “правосуддя”, антикорупційні реформи не матимуть реального поступу. Печерський суд має стати місцем встановлення справедливості, а не каральним механізмом проти “незручних”.