Пʼяні професіонали за кермом — що не так з інтервʼю голови Ради суддів Богдана Моніча

Покровительство Павла Вовка й лояльність до скандального Окружного адмінсуду Києва (ОАСК), саботаж судової реформи, заклик припинити оцінювання недоброчесних суддів, стрімкий карʼєрний злет й можлива причетність до «бурштинової» справи Розенблата — усе це про сумнозвісного очільника Ради суддів Богдана Моніча. Втім, нічого з цього не було належно розглянуто у його новому інтервʼю з медіа Watchers. Натомість Моніч отримав майданчик для власного відбілювання та розмов про проблеми судової реформи. Розберемо, що ж не так з цим інтервʼю.

Моніч:
«Нам у першу чергу треба призначати суддів, а потім відфільтровувати. Настільки знекровлена судова система, за словами колег, була у 80-ті. І тоді туди брали практично усіх… Зараз у нас ситуація також доведена до краю, але брати усіх ми не готові».

Плоди практики «беремо всіх» Україна пожинає вже понад три десятиліття: підконтрольні політикам і корумповані судді з низькою якістю аргументації рішень. Повернення до цієї моделі сьогодні — це фактичне визнання того, що подібні судді знову отримають довічне право ухвалювати рішення від імені держави. 

Водночас Вища кваліфікаційна комісія (ВККС) має заповнити майже 2,5 тисячі вакансій у судах першої та апеляційної інстанцій. І якщо ВККС призначить, як пропонує Моніч, “практично усіх”, то на судову систему очікує значний відкат на десятиліття назад. 

І відфільтрувати їх буде неможливо, зокрема через тривалість і складність процедури. Яскравий приклад — діяльність Вищої ради правосуддя, яка за півтора року звільнила лише чотирьох суддів ОАСКу, а майже 40 досі не були покарані.  

Моніч:
«Великий рівень звільнень [суддів] — через ризики, які існують, у зв’язку з проходженням кваліфікаційного оцінювання…Запровадженню кваліфоцінюванню суддів скоро буде десять років. Навіть за скоєння вбивства є термін давності.», «Звісно, в такій ситуації судді не хочуть ні проходити перевірки, ні залишатися в системі. І Вища кваліфкомісія суддів часом надмірно підходить до перевірки законності набуття статків».

Моніч натякає, що кваліфікаційне оцінювання слід скасувати, бо судді його нібито бояться, і звільняються самі.  Але якщо суддя має чисту совість і може пояснити своє майно — боятися нічого.  Щоб не чекати 10 років, про які говорить Моніч, судді можуть подати заяву на проходження оцінювання, але чомусь цього не роблять. У згадках про «надмірні підходи ВККС» ймовірно йдеться про суддю Майдану Оксану Царевич, яка намагається недопустити перевірки майна її родичів. Здається, Моніч вважає, що подібні судді мали б залишитися у системі.

Моніч:
«Судді — такі ж самі люди, вони можуть помилитися, вони є частиною суспільства і можуть по-різному реагувати на події в країні. Але чомусь саме до них вимоги — дуже високі. Якщо прокурор, наприклад, сів за кермо напідпитку, йому призначають, здебільшого, термін в один рік заборони у переведенні на вищу посаду. Але навіть не звільняють. Суддю ж одразу вирішують звільнити. І ми втрачаємо людей, професіоналів».

П’яні професіонали за кермом, які припустилися звичайної помилки — такі уявлення голови Ради суддів. Як може суддя, який свідомо зневажає закон, вершити правосуддя? А водіння напідпитку, до речі, дуже поширена практика серед суддів, які відчувають себе безкарними місцевими «князьками». І саме таких «професіоналів» хоче зберегти Моніч у судовій системі. 

Судді не «такі ж самі люди». Якби судді були дійсно на одному рівні з усіма, то не мали б особливого статусу і привілеїв, якими користуються пожиттєво. Вони надаються саме через ризики і високі стандарти, яким має відповідати суддя. Від їхніх рішень залежить досягнення справедливості для людей і чи буде Україна привабливою для іноземних інвесторів. 

Моніч:
«Характерна риса всіх конкурсів — надзвичайно завищені вимоги до кандидатів…
Іноді й міжнародні партнери, що залучені в конкурсні процедури, не розуміють українських реалій». 

Не дивно, що Моніч розчарований, адже саме через ці конкурси він не зміг потрапити до ВРП. Він скаржиться, що під час цих конкурсів «чомусь мені навішали ярликів, що я «противник реформи», чиясь людина…». І дійсно, чому? З «плівок ОАСКу» відомо, що головою Ради суддів Моніч став саме завдяки Андрію Портнову та Павлу Вовку. А після оприлюднення цих самих записів Моніч не лише не засудив голову ОАСКу, але й публічно став на його захист. 

Участь міжнародних експертів — це золотий стандарт захисту від недоброчесних суддів, керованих політичною владою. А той факт, що Моніч знявся з конкурсу до ВРП, щоб не отримати тавро недоброчесного,  говорить сам за себе.

Щодо того, що «міжнародні експерти не розуміють українських реалій» — їх точно чудово розуміють українські судді, зокрема РСУ, яка без жодної перевірки систематично делегує недоброчесних кандидатів у відбіркові комісії.

Моніч:
«Сьогодні потрібно переосмислити доцільність існування ГРД, оскільки зважаючи на обсяг роботи, строк повноважень ВККС, іноді ГРД виступає гальмом багатьох процесів».

Це ще один приклад, як ідеї Моніча суперечать євроінтеграційним прагненням України. У підготовленій урядом Дорожній карті з Верховенства права йдеться про посилення спроможності Громадської ради доброчесності, зокрема через удосконалення доступу до досьє та утворення секретаріату. Тобто на шляху до Європейського Союзу ГРД треба посилити, а Моніч пропонує ліквідувати. 

Чому він цього хоче? Бо ВККС вже рекомендувала звільнити майже 50 суддів за висновками ГРД. Справді, ефективність Громадської ради доброчесності потрібно підвищувати, але ліквідовувати, бо вона начебто «гальмо» — аж ніяк. Тут Моніч бачить «скалку в чужому оці», але ігнорує всі провали й сумнівну доцільність існування органу, яким він сам керує вже шість років — Раду суддів. Про потребу ліквідації РСУ говорять уже давно, і навіть існує відповідний законопроєкт, який чекає свого розгляду. Та на відміну від ГРД, доцільність існування свого органу Моніч під сумнів не ставить.

Моніч:
“Можна по-різному ставитися до рішення Верховного Суду (мова йде про кейс Усатого), але його треба виконувати.
Міжнародні партнери також поставили вимогу про створення спецсудів замість ОАСК . Ми в цілому не заперечували, оскільки не хотіли викликати на себе додаткової критики, але для чого розпорошувати наші ресурси?”

Верховний Суд системно протидіє судовій реформі, і згадане рішення щодо судді Усатого (яке поставило під загрозу оцінювання 180 суддів) — яскравий приклад. Моніч, схоже, підтримує цей саботаж. А його скепсис щодо спеціалізованих судів — ще одна спроба зберегти стару систему. Бо замість реальних змін ми отримаємо ОАСК-2 з усіма проблемами його попередника.

Можна зробити висновок, що «судова реформа» Богдана Моніча — це пʼяні судді за кермом, призначення понад двох тисяч суддів без перевірки, відсутність незалежних міжнародних експертів, скасування оцінювання та перевірки майна суддів й ліквідація Громадської ради доброчесності. І все це під соусом: «так буде краще, повірте, адже судді — теж люди». І якщо наративи Богдана Моніча подиву не викликають, є питання до медіа Watchers, яке ці думки транслює. Хто ж наступний — Павло Вовк?