Як судові заборони відкрили шлях до силового розгону під час Революції Гідності

Понад 100 людей загинули під час подій Революції Гідності. Разом із усією країною вшановуємо памʼять Героїв Небесної Сотні. 20 лютого 2014 року бійці провладного  «Беркуту» відкрили вогонь в сторону протестувальників на вулиці Інститутській. 

До кривавих розправ призвела низка подій, та не останнім стало фактичне «узаконення» насильницьких розгонів. Підставою до застосування сили стали невиправдані рішення «суддів Майдану», зокрема і щодо незаконності масових зібрань. За період Євромайдану в різних регіонах України з’явилось понад 50 таких рішень. Левову частку ухвалили без належної аргументації і на довгий проміжок часу. 

1. Зранку 30 листопада 2013 року силовики «Беркуту» пішли в наступ на студентів-протестувальників під стелою Незалежності без юридичних підстав. Уже з 1 грудня суддя Окружного адміністративного Суду Києва (ОАСК) Богдан Санін заборонив проведення мирних зібрань на вулиці Хрещатик та на Майдані Незалежності, тоді з’явилась можливість юридично обґрунтувати дії силовиків.
2. За тиждень, 9 грудня, інший суддя ОАСК Євгеній Аблов санкціонував розгін протестувальників. Він за якихось пів дня розглянув позов громадянина, якому барикади на Майдані «перешкоджали вільно пересуватись», та видав ухвалу про заборону «будь-яким особам вчиняти дії щодо блокування будь-яким способом» усіх вулиць, де відбувалися акції протесту. Згодом слідство встановило, що громадянин подав позов на замовлення представників влади Януковича під впливом працівників прокуратури. Богдан Санін та Євгеній Аблов згодом зʼявились на «плівках Вовка», опублікованих НАБУ. Про прагнення оасківців захопити держвладу стало відомо з записів, зроблених під час прослуховування кабінету Павла Вовка. Це відбувалось у межах кримінального провадження про розслідування дій суддів під час Революції Гідності. З плівок випливає — суддям ліквідованого ОАСК вдалось уникнути звільнення за сприяння Павла Вовка, який очолював Окружний адмінсуд Києва 
3. Не пострілами, а під час засідань карали активістів ще пара одіозних суддів Печерського райсуду Києва — Оксана Царевич та Віктор Кицюк. Горе-тандем розглядав справи активістів Автомайдану. За сфабрикованими рапортами міліції засуджували водіїв, які не порушували правил. Рапорти щодо активістів скеровували до Кицюка та Царевич в обхід автоматизованої системи. Обидва наразі продовжують працювати у Печерському райсуді міста Києва.  
4. Необґрунтовано відправляла під варту та позбавляла активістів прав керування і така собі Ірина Татаурова — суддя Деснянського райсуду Києва. У 2016 році парламент звільнив її, але вже у 2020 році Верховний Суд (ВС) скасував як подання Вищої ради правосуддя, так і постанову парламенту, і поновив на посаді суддю Татаурову. Вона, на думку ВС, не допустила грубих порушень, тому, після повернення на робоче місце, ще й отримала 1,4 мільйонів грн компенсації. Наразі Ірина Татаурова продовжує працювати в Деснянському райсуді Києва. Минулого року суддя намагалась піти у відставку з довічним утриманням, проте Вища рада правосуддя зупинила цей процес — на Татаурову є скарга, результатом якої може стати звільнення. 

Минуло понад десять років. Деякі з тих, хто ухвалював неправомірні рішення, повернулися на посади завдяки Верховному Суду або намагаються піти у відставку з довічними виплатами за рахунок державного бюджету. Питання відповідальності так і не отримало остаточної відповіді. Так само повернути собі мантію через Верховний Суд намагається і одіозний Павло Вовк, який прикривав суддів Майдану Євгенія Аблова та Богдана Саніна, — рішення про поновлення Вовка вже можуть ухвалити 9 квітня.

Вшанування Героїв Небесної Сотні — це не лише пам’ять про розстріляних. Це й вимога дати правову оцінку діям тих, хто прикривав насильство судовими ухвалами.