З новими правилами і нові ризики. Що змінює законопроєкт про добір членів ВРП

Урядовий законопроєкт, направлений на розгляд Венеційської комісії, окрім нового порядку формування ВККС, ще й суттєво змінює процедури обрання (призначення) членів Вищої ради правосуддя (ВРП). Запропоновані зміни можуть створити нові ризики для конкурсів.

Показовим є вже те, як громадськість дізналася про нову версію законопроєкту. Його текст не був оприлюднений на українських урядових ресурсах. Він став доступним на сайті Венеційської комісії. 

Повноваження міжнародних експертів в Етичній раді не продовжують

Насамперед законопроєкт ігнорує питання продовження повноважень міжнародних експертів у складі Етичної ради (ЕР), яка перевіряє кандидатів до ВРП на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності. Повноваження міжнародних експертів в ЕР завершуються у листопаді 2027 року.

Продовження міжнародної участі є критично важливим для забезпечення прозорості та незалежності конкурсів до ВРП. 

Різні органи перевірятимуть документи кандидатів

Законопроєкт усуває Секретаріат ВРП від первинної перевірки кандидатів на відповідність вимогам закону.

За новою процедурою, кандидати за квотами з’їздів суддів, адвокатів і конференції прокурорів подаватимуть документи безпосередньо до органу, який скликає відповідний з’їзд чи конференцію (наприклад, Рада суддів щодо кандидатів за суддівською квотою). Саме цей орган буде перевіряти документи та вирішувати, чи відповідає кандидат вимогам закону.

Зараз первинну перевірку здійснює Секретаріат ВРП. Це забезпечує єдиний підхід до застосування формальних вимог до кандидатів. Після змін різні органи зможуть по-різному трактувати однакові вимоги, наприклад, щодо зарахування професійного стажу. Це створює ризик, що небажаного кандидата можна буде відсіяти ще до перевірки Етичною радою. 

Оцінювання професійної компетентності 

Законопроєкт запроваджує новий етап добору членів ВРП — співбесіду для оцінювання професійної компетентності кандидата. Зараз подібна співбесіда передбачена під час добору кандидатів лише за квотою Президента.

Законопроєкт пропонує поширити цей підхід на інші квоти. Співбесіду проводитиме орган, який скликає відповідний з’їзд чи конференцію (РСУ, Рада адвокатів, Рада прокурорів), а для парламентської квоти — профільний комітет Верховної Ради. За її результатами відповідний орган ухвалить рішення щодо кожного кандидата та передасть його з’їзду, конференції або парламенту, які вже обиратимуть члена ВРП.

Професійна компетентність є одним із критеріїв відбору членів ВРП, тому окреме її оцінювання саме по собі виглядає логічним. Проблема в тому, як саме уряд пропонує проводити таку перевірку. Законопроєкт не встановлює критеріїв такого оцінювання та його суті і навіть не конкретизує зміст рішення, яке має бути ухвалене за результатами співбесіди.

Це дає відповідним органам надзвичайно широку свободу дій і може поставити кандидатів у нерівні умови. Небажаному кандидату можна поставити складні запитання, зокрема на теми, які прямо не стосуються роботи члена ВРП, і дати негативну оцінку, тоді як для бажаного співбесіда може перетворитися на «теплу ванну». А рішення органу, який проводив співбесіду, очевидно, впливатиме і на подальше голосування під час з’їзду (конференції) чи в парламенті.

Є й інше питання: наскільки самі ці органи компетентні оцінювати готовність людини до роботи саме членом ВРП. Наприклад, чи достатньо члени Ради адвокатів або Ради суддів знають специфіку роботи ВРП, дисциплінарних процедур та добору суддів, щоб оцінювати професійну компетентність кандидата?

Сумніви щодо цього вже виникали на практиці. Зокрема, Рада адвокатів ініціювала дисциплінарні провадження щодо членів ВККС та ВРП у ситуаціях, коли ті виконували свої повноваження. Це ставить під сумнів розуміння такими органами специфіки процедур суддівського врядування та перевірки доброчесності.

Значно кращим і більш відкритим механізмом могло б бути виконання письмового завдання. Така модель вже існує під час добору суддів Конституційного Суду. Його доцільно проводити до перевірки доброчесності: спочатку відсіяти кандидатів, які не продемонстрували необхідного рівня знань, а вже після цього перевіряти доброчесність кандидатів, що потребує значно більше ресурсів, ніж письмовий іспит. При цьому такий іспит мав би проводити один орган, наприклад, Етична рада, за однаковими правилами для кандидатів всіх квот.

Усі матеріали Етичної ради передають суб’єктам обрання

Ще одне ризикове новаторство — передача суб’єкту призначення чи обрання членів ВРП (наприклад, з’їзду суддів чи адвокатів) усіх документів та інформації, зібраних Етичною радою під час перевірки кандидатів.

Насамперед незрозуміла мета передання матеріалів щодо кандидатів, які вже вибули з конкурсу через невідповідність критерію доброчесності. Етична рада ухвалює щодо них вмотивовані рішення. Суб’єкт обрання вже не може повернути таких кандидатів до конкурсу чи призначити їх, але отримає конфіденційну інформацію про них.

Однак і щодо кандидатів, які залишилися в конкурсі, передача всіх зібраних матеріалів є надмірною. Перевірка професійної етики та доброчесності — це завдання Етичної ради, а завдання суб’єктів обрання — вибрати найкращого серед кандидатів, які цю перевірку пройшли. За потреби закон можна доповнити вимогою детальніше мотивувати рішення Етичної ради щодо рекомендованих кандидатів.

Особливо ризиковим це є через кількість людей, залучених до обрання членів ВРП: з’їзд суддів — це майже 300 делегатів, а Всеукраїнська конференція прокурорів може налічувати понад 500 делегатів. Водночас законопроєкт не визначає, хто саме всередині такого суб’єкта матиме доступ до конфіденційних матеріалів, у якому обсязі та за якими правилами. Зокрема, чи передаватимуть РНОКПП, дані про місце проживання, доходи, майно, банківські рахунки та інші відомості про кандидата та його родичів? Також не встановлено достатніх запобіжників від їх подальшого поширення.

Зрештою, це може створити охолоджувальний ефект: усвідомлення того, що конфіденційна інформація про кандидата та його близьких може потрапити до невизначеного і потенційно дуже широкого кола осіб, здатне суттєво зменшити кількість людей, готових подаватися на конкурс до ВРП.

Для парламентської квоти скасовують електронне подання документів

Врешті, для кандидатів у члени ВРП за квотою Верховної Ради законопроєкт пропонує виключити можливість електронного подання документів. Подавати їх можна буде лише у паперовій формі — особисто або поштою.

Навіщо відмовлятися від уже наявного електронного способу подання документів, законопроєкт не пояснює. Така зміна виглядає очевидним кроком назад і фактично поверненням конкурсної процедури в «кам’яний вік» замість її спрощення та цифровізації.