Володимир Гришко
У своїй заяві про відкриття провадження від 26 лютого 2022 року Україна просить Міжнародний Суд ООН зобов’язати росію виплатити повну репарацію за шкоду, заподіяну внаслідок будь-яких дій рф, здійснених на основі фальшивих заяв росії про геноцид. Під шкодою, заподіяною будь-якими діями, можна розуміти широкий спектр: як шкода нашим людям, так і шкода інфраструктурі, економіці держави тощо.
Отримання репарацій через Міжнародний суд ООН (МС ООН) є не єдиним способом отримання компенсацій Україні. Наша держава ж має залучати всі можливі механізми для відшкодування шкоди. Практика МС ООН з питань отримання грошової компенсації дуже обмежена: суд присудив компенсацію всього у чотирьох справах. Проте аналіз цієї практики допоможе нам зрозуміти труднощі й перспективи отримання компенсації в МС ООН.
Великобританія і Албанія. Виплата через 49 років
Перша справа, яку розглянув МС ООН, стосувалася подій у протоці Корфу (Corfu Channel). Інцидент полягав у пошкодженні двох кораблів Королівського флоту Великобританії, внаслідок чого загинули й представники флоту. Суд визнав, що це відбулося через недбалість з боку уряду Албанії. У 1949 році МС ООН присудив Великобританії 843 947 фунтів стерлінгів – стільки Великобританія і запрошувала. Ця сума, проте, залишалася несплаченою протягом десятиліть. Лише у 1996 році Албанія та Великобританія шляхом переговорів вирішили питання виплати компенсації. Це справді підкреслює відсутність примусового механізму виконання рішень МС ООН. Незважаючи на це, рішення суду залишалося обов’язковим, авторитетним та актуальним весь цей час, що, зрештою, і призвело до його повного виконання.
Гвінея та Конго
У справі Діалло (Ahmadou Sadio Diallo) суд присудив 95 000 доларів Гвінеї за матеріальні та нематеріальні збитки, спричинені порушенням Конго прав людини громадянина Гвінеї. Суд встановив, що влада Конго незаконно ув’язнила Діалло та позбавила його інвестицій, бізнесу, рухомого і нерухомого майна, банківських рахунків, а потім вислала за межі країни. Гвінея запрошувала компенсацію у сумі 250 000 доларів за нематеріальну шкоду та понад 11 мільйонів доларів за матеріальну (втрата власності, заробітку та потенційного заробітку, інша матеріальна шкода). За моральну шкоду з 250 000 запрошуваних Суд присудив 85 000 доларів, обґрунтовуючи своє рішення концептом «справедливих міркувань» (equitable considerations). А ось щодо матеріальної шкоди, суд присудив лише 10 000 доларів через те, що Гвінея не надала ані доказів привласнення майна свого громадянина урядом Конго, ані доказів оцінки матеріальної шкоди. Суд присудив незначну компенсацію навіть попри відсутність доказів, адже погодився, що хоч якесь майно пана Діалло могло перейти у власність Конго. З цієї справи можна зробити висновок, що належні й допустимі докази для обґрунтування завданої шкоди є критично важливими для успіху у МС ООН. Суд не прийме словесні вимоги держави без належної доказової бази, яка обґрунтує запрошувану суму.
Коста-Ріка і Нікарагуа. Виплата через 8 років
Третя справа МС ООН щодо виплати компенсацій стосувалася шкоди навколишньому середовищу. Так, у 2010 році Коста-Ріка подала позов проти Нікарагуа щодо днопоглиблювальних робіт на річці Сан-Хуан та розкопок Нікарагуа каналу для з’єднання річки Сан-Хуан з лагуною Харбор-Хед (Certain Activities Carried Out by Nicaragua in the Border Area). 16 грудня 2015 року Міжнародний суд ООН визнав, що своїми діями Нікарагуа порушила суверенітет Коста-Ріки, а відтак Нікарагуа зобов’язана компенсувати Коста-Ріці матеріальні збитки, завдані незаконною діяльністю. Суд підкреслив, що якщо сторони не досягнуть згоди з питання компенсацій протягом 12 місяців, то він сам вирішить це питання. Зрештою, сторони не зуміли домовитись, тому Коста-Ріка попросила суд вирішити питання компенсацій. 2 лютого 2018 року МС ООН присудив 379 000 доларів Коста-Ріці, хоча остання запрошувала близько 6,7 мільйонів. Суд не прийняв деякі аргументи Коста-Ріки через брак доказів прямого зв'язку між незаконними діями Нікарагуа та шкодою, заявленою Коста-Рікою. У будь-якому випадку, уже у березні 2018 року Нікарагуа повідомила, що виплатила компенсацію Коста-Ріці. У цьому випадку ключову роль відіграло бажання сторін виконати рішення Суду, а вже після вирішення спору відносини між державами покращилися.
Конго та Уганда. Очікування виплати з 1999
У лютому 2022 року, напередодні повномасштабного вторгнення росії в Україну, Міжнародний суд ООН розглянув питання компенсацій за шкоду, завдану внаслідок воєнних дій та окупації Конго Угандою (Armed Activities on the Territory of the Congo). Варто зазначити, що це поки єдине рішення, у якому МС ООН вирішив питання репарацій за шкоду, завдану саме воєнними діями. Своїм рішенням Суд зобов’язав Уганду виплатити Конго 325 млн доларів, з яких 225 – за шкоду, завдану людям, 40 – за шкоду власності, 60 – за шкоду завдану природним ресурсам. Хоч сума виглядає немалою, вона становить лише 3% від тої, яку Конго запрошувала (11 млрд доларів). Основною перепоною до отримання більшої суми стала відсутність необхідних доказів, які важко було зібрати через значний сплив часу (Конго подала позов ще у 1999 році). Рішення по суті МС ООН прийняв у 2005 році і зобов’язав сторін самостійно вирішити питання репарацій, а у разі недосягнення домовленості – звернутися до Суду. Конго звернулося до суду щодо вирішення питання про репарації аж у 2015 році. На той момент вже минуло безліч часу, а тому процес збирання та оформлення доказів був ускладненим. Наприклад, суд відхилив позов Конго у частині макроекономічної шкоди (близько 6 млрд доларів, тобто більше половини від загальної запрошеної суми), заявивши, що не доведено чіткий зв’язок між діями Уганди та ймовірною економічною шкодою.
У контексті інших типів шкоди Суд зазначив, що коли докази вказують на міжнародно-протиправне діяння, яке спричинило обґрунтовану шкоду, але вони не дозволяють точно оцінити розмір або масштаб такої шкоди, то Суд може присудити компенсацію у вигляді «загальної суми» (global sum) з урахуванням концепту «справедливих міркувань» (equitable considerations). Побутує думка, що такий підхід дозволяє надати хоч якусь компенсацію, яка, проте, не обов’язково відповідатиме фактичній шкоді. МС ООН скептично ставився до місцевих/власних джерел документування злочинів, ідентифікації жертв, а натомість акцентував більше свою увагу на документах різних органів ООН.
Примітно, що Суд визнав повну відповідальність Уганди за шкоду, яка була завдана на окупованій Угандою (тобто підконтрольній їй) території. Відтак, навіть за порушення недержавних суб’єктів на окупованій території Уганда мусить виплатити компенсацію. За цією логікою відшкодування за злочини, вчинені найманцями чи так званими сепаратистами на території України, також ляже на плечі росії.
На основі цього аналізу можна зробити декілька висновків. Перший — доказова база відіграє ключову роль у питанні компенсації завданої шкоди. Насамперед, варто враховувати джерело доказу: суд надає перевагу тим, які походять від неупереджених міжнародних організацій, як-от інституцій ООН або ж міжнародних неурядових організацій на кшталт Human Rights Watch. Тому посилення співпраці з такими організаціями в контексті оцінки шкоди сприятиме отриманню справедливого відшкодування шкоди. Власні ж докази вкрай важливо збирати так, щоб дотримуватися міжнародних стандартів щодо процесу збору та якості інформації. Також варто розрізняти докази, які зазвичай використовуються у кримінальному процесі для доведення вини конкретного індивіда, і докази, що визначають обсяг моральної та матеріальної шкоди, отриманої внаслідок незаконних дій. Тому вже зараз варто розпочинати оформлення саме тих доказів, які б підраховували та оцінювали завдану шкоду.
Насамкінець, способи отримання репарацій Україною далеко не обмежені Міжнародним судом ООН. Одночасно розглядаються декілька механізмів: і передача заморожених активів та арештованого майна росії з-за кордону Україні, і створення окремого трибуналу щодо злочину агресії, у якому потенційно може бути передбачений механізм відшкодування шкоди, і використання можливостей Міжнародного кримінального суду для компенсації жертвам міжнародних злочинів, і укладення мирного договору або ж договору про капітуляцію росії з подальшими виплатами репарацій. Тому Україна має і буде наполягати на отриманні репарацій, залучаючи всі можливі способи. А шляхом вивчення практики Міжнародного суду ООН та представлення неспростовних доказів щодо оцінки та доведення шкоди, шанси не лише на встановлення правди, а й на отримання справедливої компенсації у МС ООН зростатимуть.