Верховний Суд проти відкритості: нове шкідливе рішення
Касаційний адмінсуд (як суд першої інстанції) вирішив, що інформація з декларацій родинних звʼязків і доброчесності суддів та кандидатів на суддівські посади є конфіденційною, і дозволив не оновлювати набір відкритих даних із ними. Таке рішення судді ухвалили у справі № 990/406/24. У чому суть справи та чому це рішення є шкідливим?
Експертка Фундації DEJURE Марта Береза звернулась із позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) щодо неоновлення набору відкритих даних “Реєстр декларацій родинних зв’язків та доброчесності” за 2023–2024 роки. Такий набір має оприлюднюватись відповідно до Закону “Про доступ до публічної інформації” та постанови Кабміну №835 від 21 жовтня 2015 року.
Втім, з початку повномасштабного вторгнення ВККС припинила оновлювати цей набір, посилаючись на безпекові ризики. Водночас ВККС не має правових підстав так діяти, адже законодавство, яке зобов’язує її регулярно оновлювати цей набір, – не змінювалось. Крім того, пояснення ВККС щодо ризиків виглядає надуманим, адже подані до 2022 року декларації досі у відкритому доступі, а окремі декларації за 2023 та 2024 роки були доступні на інших публічних неофіційних ресурсах. До того ж, на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) можна переглянути майнові декларації суддів, які теж частково можуть містити інформацію про членів сім’ї суддів.
Попри це, Касаційний адмінсуд став на бік ВККС і ухвалив вкрай шкідливе для сфери доступу до публічної інформації рішення. Колегія суддів вирішила, що визначення інформації законом як відкритої не виключає можливості її тимчасового обмеження, якщо така інформація містить конфіденційні відомості (наприклад, персональні дані), а саме обмеження обґрунтоване нагальною необхідністю та відповідає критеріям законності, необхідності й пропорційності, передбаченим ч. 2 ст. 6 Закону “Про доступ до публічної інформації” (так званому «трискладовому тесту»).
Така позиція суперечить логіці законодавства України про доступ до публічної інформації. Відкритість згаданих декларацій встановлена Законом “Про судоустрій і статус суддів”. Щобільше, ті, хто бодай раз бачив декларації родинних зв’язків, розуміють, що вони не містять конфіденційних відомостей у традиційному розумінні. Вони можуть включати інформацію про те, хто є родичами судді, на яких посадах вони працювали та протягом якого періоду, якщо такі особи здійснювали певну професійну діяльність — наприклад, працювали в судах, були адвокатами або нотаріусами. Це важливо для виявлення потенційного конфлікту інтересів, у чому і є призначення таких декларацій. Водночас декларації доброчесності узагалі не містять персональних даних (окрім ПІБ судді, який подав таку декларацію), але суд вирішив у цьому не розбиратись.
Щобільше, обґрунтовуючи правомірність неоновлення набору, Касаційний адмінсуд у своєму рішенні зазначив, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (ЄДР) як набір даних також із початку повномасштабного вторгнення не оновлювався. Водночас з ЄДР ситуація схожа – Мін’юст порушує законодавство тим, що не оновлює цей реєстр. Іншими словами, судді використали незаконне обмеження доступу до одного реєстру у формі відкритих даних як аргумент з практики для легалізації обмеження доступу до іншого.
Попри те, що ці декларації необхідні Фундації DEJURE, іншим профільним громадським організаціям та журналістам для здійснення громадського нагляду за суддями, зокрема тими, які беруть участь у конкурсних процедурах, Верховний Суд вирішив, що позивачка не надала переконливих доказів, що відсутність таких відомостей в реальному часі унеможливлює чи суттєво перешкоджає її громадській діяльності. Таким чином, суд фактично змістив фокус з питання, чи законною є бездіяльність ВККС, на те, чи створює порушення закону якісь суттєві перешкоди для роботи позивачки.
Примітно, що суддя-доповідач у цій справі, Ігор Дашутін, раніше отримував від Фундації DEJURE премію “НЕ.Честь тижня” за рішення, яким разом з колегами постановив, що українцям не обов’язково знати, хто і за які заслуги отримує зброю від Міноборони.
Словом, зазначене рішення не викликає нічого, окрім глибокої непозбувної бентеги. Це черговий крок до згортання публічності під соусом «безпеки», а цього разу ще й з особливим цинізмом в аргументації. Але ми будемо його оскаржувати в апеляційному порядку та звертатися до ЄСПЛ, якщо в цьому буде потреба.
